Нещасно-щасливі
Nadine Tikhonovitch
Які ж ми нещасно-щасливі, І навіть сльози - солодко-гіркі... Та душа хоч розтанула в прірві, Не здолає ні смерть, ні роки! І посмішку милу надмірного щастя Не спортить нізащо цей сум! Ти бачиш дерева осінньо-квітчасті, Ты чуєш їх пісню і подих їх дум? Ти чуєш? Тоді посміхайся! І нехай злощасна ця ніч Подарує трошечки щастя, Якщо зараз читаєш цей вірш! Які ж ми нещасно-щасливі? Ми ж справжні і навіть живі!.. Досить бути безкрилою тінню! Щастя немає? Знайди!
2020-09-10 14:58:01
25
6
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (6)
Синий Демон
🌚🌚🌚Мммм🌚
Відповісти
2020-09-10 20:49:07
1
Nadine Tikhonovitch
@Твоя Відьма Додавай) Дякую)
Відповісти
2020-09-10 20:57:32
Подобається
Konfetka
Дуже гарно!
Відповісти
2020-09-11 10:55:14
1
Інші вірші поета
Зізнання Знову забула, що я не Бог... У ліній також буває любов? Що небо впаде...
Інші поети
Наталія
@di_di_badabum
Схожі вірші
Всі
Тишина ночного неба
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Полный город одиноких улиц И фонарики вокруг в глазах горят В темноте стен полыхает ветер молча , Сцены шелеста теней играя без конца ... Мнимость разных звёзд по небу Освещает путь ко царству сна Тем , кто в глубине ночи не встретил , Свой покой без тучь мыслей сполна ... Тишиной ночного насладиться неба , Рано или поздно станет легче слов ... Без ответов улетят запреты Давних чувств и всех тревог Звук сверчков дополнит кредом Пейзаж сердца споведь звёзд , Лишь о том , что дни болело От полных будней забот
46
44
3263
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12173