Обіцяй мені дихати!

Nadine Tikhonovitch

Обіцяй мені дихати... Завжди! Коли кисень у грудях змішують з пилом, А серце нещасне із сажі Знебарвлює омріяні крила... Обіцяй мені дихати... Сонце Нехай поглинає небо криваве, А пар застиглий, що на віконці, Приховує світло, а тіні вбивають... Обіцяй мені дихати... Завжди! Коли ребра від болю тремтять, Сльози печуть ці, і майже Стукає серце твоє коло п'ят... Обіцяй мені дихати... Важко Нехай крокувати життям... Благаю! Дихай лиш... Завжди! І не поспішай в забуття!

2021-02-02 07:57:48

32

3

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (3)

Меліса

Мені здається що оден після цього вірша захоче дихати. Абсолютно кожен, хоч часом і марять погані видіння, терзають душу страшні спогади. Але кожен буде дихати. Я пообіцяла нещодавно одній, Маленькій Пташці, що буду дихати всупереч всьому. Моє серце буде битися поруч з нею. Мої легені нестимуть кисень, щоб не сталося.

Відповісти

2021-02-02 09:03:22

1

Синий Демон

Вау❤️

Відповісти

2021-02-19 17:15:34

1

Nadine Tikhonovitch

да, наверное 😂

Відповісти

2021-11-14 12:01:39

Подобається

Схожі вірші

Всі

Разве сложно сказать...

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...

53

16

3982

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12306