Чи плачеш ти, серце?
Вечір. Мрія. Самотність... Сон. Забуття... І дощі... Сльози. Моя невгамовність! Чи плачеш ти, серце? Пиши! По сіро-сумних коридорах - Чобітки твої кольору вишні. Мовчання чи тиша? Ікона. Голос. Молитва. Всевишній. Осінь, нарешті... Скляні дерева. Страх. Птахи. Небосхил. Божевілля. Кохання. Венера. Губи... Вії... Немає вже сил! Вечір. Розлука. Чекаю... Геть, години! Мерщій! Коли серце жагою палає, Не плач, мій боле!.. Пиши!
2020-09-27 18:37:57
35
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Вероника Рубин
Дуже гарнi, хвилюючi думки.
Відповісти
2020-09-27 18:46:02
2
Твоя Відьма
Незвично і дійсно хвилюючи...
Відповісти
2020-09-27 20:49:14
1
Володимир Брама
Оригінально.
Відповісти
2024-07-15 03:30:50
Подобається
Схожі вірші
Всі
Я і ніч
Поїзд падає в ніч. Це-останній ліхтар. Я і ніч. Віч-на-віч. То морозить. То жар. Ти вже, певно, заснув, Ти подушку обняв. Ти мене вже забув. В тебе тисячі справ Я від тиші глуха. Від мовчання німа. Я одна. Клич- не клич. Я і ніч. Віч-на-віч.
105
8
12452
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11499