Те, що для тебе дурниці...

Nadine Tikhonovitch

Люди смішні: вони люблять вигадувать правила... Та все припинила б сама, забула б, що звабило, Я зупинила би серце лиш поглядом, натяком, Та я же не світло, щоб вимикатись за графіком... Я не чекала б тебе, та стільки несказаних слів, І вимкнула б себе, та без тебе мене лише пів, І я б загасила вогонь, та розпалив хтось свічу... Тебе дратують слова про кохання — що ж, я мовчу. Але життя на уривки розбила із твоїх фраз — Не треба чекати від мене сліз, звинувачень, образ... Ніхто не винен, що його хтось безмежно кохає — Тебе бісить це слово... Між нами його не буває. Так, давай про інше... Сміятись. Мовчати. Під вітер. Як хочу тобі промовчати про все в цьому світі: Як збудила сирена, як налякали ворони... А скільки небажаних тем, та нема ж заборони... Вибач, чесно, не знаю, як правильно, хоч і сильно Воліла б залишити все — тобі ж, бачу, стабільно Легше повірити в жарт, чекаючи на каяття... Те, що для тебе дурниці, для мене — правда життя.

2023-03-11 01:09:26

20

4

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (4)

Сандра Мей

гарно 🤩

Відповісти

2023-03-12 21:21:05

2

Твоя Відьма

За душу бере😍

Відповісти

2023-03-14 19:08:56

2

Оксана

"Та я же не світло, щоб вимикатись за графіком..." 🫶👏👏👏🫦💥💫🔥 Як ніколи, актуально)

Відповісти

2023-03-19 18:00:24

1

Схожі вірші

Всі

"Ми усе подолаємо разом..."

Nadine Tikhonovitch

«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»

52

3

2314

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12298