Я так втомилась від людей...
Nadine Tikhonovitch
Я так втомилась від людей, Від їх життів, їх бід, бажань, Я так втомилась від ночей, Від їх збережених страждань... Я так втомилась від війни, Я так втомилася втрачати, Я знов пишу свої пісні, Щоби болем покричати... Я так втомилась від людей, Від їх ідей, погроз і війн — Ти заховай мене будь-де: Серед думок своїх і мрій. Заховай мене у серці І бережи мене у снах! Не кажи, що все минеться, Але тримай, тримай в руках! Зніми із мене роги й німб — Я притулюся до грудей І на мовчання відповім: Я так втомилась від людей... ________________________ ✨Озвучка від @SandraMey: https://youtu.be/nf-R3aoVdqU ✨
2022-10-08 20:39:10
26
7
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (7)
Nadine Tikhonovitch
@Лео Лея дякую)
Відповісти
2022-11-10 18:03:57
1
Твоя Відьма
Боже, як же я тебе розумію! Сама втомилася так, що висловити це неможливо... Так точно передала свої почуття та емоції, що мимоволі передала і мої 🙈🙈🙈 Подумки тебе обіймаю і бажаю відпочити! #ЧВ
Відповісти
2022-11-12 00:11:45
1
Юлія Богута
Думаю ми всі втомились від війни і від життя. Зараз дуже легко вигоріти за цим всім. Нескінчені проблеми, постріли, перебої світла в дротах і в житті. Так що близька тема. #чв
Відповісти
2022-11-13 21:24:20
1
Інші вірші поета
Сніг усе пам'ята Як дивно Зустрічами нашими... Що б не траплялось у світі
Інші поети
Vorozhka
@Vorozhka
Роберт Муншфэ
@Robert_Munschfer
Мария Шпир
@mariya_shpir
Схожі вірші
Всі
Печаль прячется в словах
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...
50
12
4647
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12295