Завітне кільце

Nadine Tikhonovitch

Удалечінь мчить наш тролейбус — Мої мрії, овіяні сном, А наші стосунки — це ребус, А весна — їм улюблений фон. Вдалечінь летимо поміж міст — Спогад жере все мою душу, Я римую тобі — це мій хист, І бачу тебе небайдужу. Сни й досі гойдає дорога, В пальцях моїх — зім'ятий квиток, І вже не страхає тривога — Скільки уже ми чули тривог? Зійдем скоро, ніби на сушу, Наче круїз — завітне кільце, Ввіряю тобі свою душу І мовчу красномовно про це. Твій урок — миліше перерви, Але час невблаганний, на жаль, Тож снися — молю! — неперервно Між моїх божевільних бажань.

2023-04-16 23:14:34

18

6

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (6)

Лео Лея

@Nadine Tikhonovitch Це точно.

Відповісти

2023-04-23 10:35:33

1

Darin Sholts

🖤🖤🖤

Відповісти

2023-04-29 14:54:19

1

Твоя Відьма

😻

Відповісти

2023-04-30 03:03:12

1

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12914

Приходи (RU-UA)

Ай

Черничные пироги, молоко с мёдом. Приходи. Почитаю тебе стихи и раны замажу йодом. Буду исцелять поэтапно все твои трещинки и порезы, даже в твоё заледеневшее сердце, поверь мне, — смело полезу. Повір! Залізу без страху. Без жалю, не боячись. Бо наше розпалене вогнище змушує бути хоч чимось. І тільки не хвилюйся — ми не розчинимось. Ні одне у одному, ні у часі. Мы снова столкнёмся, неспособные противостоять этой связи. Истощенные, но в друг друге, нашедшие дом. Якщо не перше життя, то і не перший том. Не перший різновид мов у моїх віршах. Не найдёшь меня в жизни? Отыщешь во снах. За той дверью, где я нам в пирог добавляю чернику. Приходи. Мне одной без тебя здесь ужасно дико.

42

3

2606