Битва із Лордом
Рутенія
Допоки сили маю, то меч мій не ржавіє, доти боротись буду — здатись не посмію! Нехай пощезнуть вороги перед зблиском зброї. Боротися буду до згину, до крові. Мій меч, моє слово, моя віра та стержень. Своїх недругів в битві цій перевершу. Нехай на вагах зрівняється баланс. Я не втрачу свій шанс! Кров за кров, смерть за смерть — моя помста. Темні створіння приходять в день шостий, та на сьомий поляжуть від валійської сталі. Полягло і наших немало... Темного Лорда переможу у битві. Досить цієї хитрої гонитви. Я перед Тобою, та щоб убити. Більше нікому зла Тобі не вчинити! Жорстокий і кривавий поєдинок до ранку. Вивів Лорд Смерть — останню свою служанку. І у двобої, я все ж померла із честю, забравши життя ворога на перехресті...
2022-12-10 17:26:43
2
0
Інші вірші поета
Загублена в часі КОРОЛЕВА МЕЧІВ ЄВА І ЛІЛІТ Не забудемо...
Інші поети
Схожі вірші
Всі
Question 1?/Вопрос 1?
shadowlinxxx morgan
The girl that questions everything,is a girl that needs many answers.She wanders the earth trying to find the person that can answer her many queries.Everthing she writes has a hidden question that makes her heart ache and her head hurt.She spends days writing sad story's that she forgets her sad life.Shes in a painful story that never ends,she's in a story that writes itself.The pages in the book were filled ever so easy,because her heart wrote it for her.She spent her life being afraid,that's what made it so boring.Finding her passion was easy,but fulfilling it was the hardest part of all.Her writing may be boring and sad,but it's what keeps her sane. "She had all the questions in the word,and he had all the answers." Lillian xx
45
8
3612
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
5
11168