Блідий спогад
Підійди. Прислухайся ближче, Піймай мелодію морського бризу, Що наспівує вільна душа Летючи на крилах ввись. Тільки спробуй, доторкнись. Торкнися інію так ніжно, щоб не танув боячись. Відчуй атласові стрічки, Перев'язані вітри. Стій. Замри й момент лови, Коли у грудях плачуть скрипки І дим свічечки погаслої Нашіптує ванільні сни. Зроби крок та відступись. Любуйся, доки ще зима Й тепла нема, І не обпікає юний віск сльоза. А потім обернись і йди Лишивши блідий спогад останнього акорду забутої п'єси душі. ©Соломія Стець
2020-09-25 14:30:01
8
4
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (4)
Семіраміс
@Олександр Гусейнов це вільний вірш без правил, просто емоції))
Відповісти
2020-09-25 14:47:27
1
Олександр Гусейнов
@Семіраміс Правильно. До дупи всі правила!😎✌
Відповісти
2020-09-25 14:48:16
Подобається
Семіраміс
@Олександр Гусейнов 21 століття все таки😂
Відповісти
2020-09-25 14:49:56
1
Схожі вірші
Всі
Я граю лише уві снах...
Я граю лише уві снах, Гітару, мов тебе, обіймаю, І пісня стара на вустах, Що в серці болем лунає. Я граю лише уві снах, Мелодію, давно що забута, І печаль в блакитних очах — Мій жах і муза, мій смуток. Я граю лише для тебе, Хоч знаю, що плід ти уяви, І біль губить нестерпний — Я гину, а пісня лунає... Я граю мелодію ніжну Та бігти хочеться геть, Як чую солодку я пісню: Вона нагадає про смерть... Бо вона серце зворушить І змусить згадати тебе, Ну нащо грати я мушу І палати мертвим вогнем? Поховавши, я присяглася, Що забута гітара — ось так, Бо пісня для тебе лилася... Я граю лише уві снах...
131
25
5490
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12000