На краю
Семіраміс
Лишень поглянь на цю розбиту душу на скелястому краю. Лежить, немов станній подих видиха. Мовчить, немов забута мить лиха. А вітер дме тії уламки лишаючи в минулому усі її світанки. Ніхто не підбере. Лиш топчуться по ній, лен глянь - помре. От от вітер її в прірву скине. Впаде нещасна. І за нею лиш луна полине... ©Соломія Стець
2020-03-21 00:03:51
40
7
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (7)
Кузаня
Все, я зрозуміла, що Ви хотіли сказати)
Відповісти
2020-04-06 20:47:35
1
Анастасія Заматевська
У вас така цікава манера письма, мені подобається 👍
Відповісти
2021-04-28 06:06:35
1
Семіраміс
@Анастасія Заматевська приємно це чути)))
Відповісти
2021-04-28 09:02:57
Подобається
Інші вірші поета
Танець грози останній постріл Крізь кофту, під шкіру Мертва зірка
Інші поети
Natalochka
@Nata_Natochka
Gloria Jason
@GloriaJason69
Veronika Yupyn
@Veronika_Yupyn
Схожі вірші
Всі
Не скажу "люблю"
Asteriya
Знаєш, складно Тебе любити й не сказати. Тебе кохати і збрехати, Що зовсім іншого люблю, І що до тебе не прийду. Знаєш, той "інший" мене теплом своїм зігріє. Зачарує і поцілує, А ти сиди там далі сам, І йди назустріч виючим вітрам. Тобі вже більше не скажу своє я болісне "люблю"... А просто відпущу і почуття у собі похороню.
74
14
6955
Приходи (RU-UA)
Ай
Черничные пироги, молоко с мёдом. Приходи. Почитаю тебе стихи и раны замажу йодом. Буду исцелять поэтапно все твои трещинки и порезы, даже в твоё заледеневшее сердце, поверь мне, — смело полезу. Повір! Залізу без страху. Без жалю, не боячись. Бо наше розпалене вогнище змушує бути хоч чимось. І тільки не хвилюйся — ми не розчинимось. Ні одне у одному, ні у часі. Мы снова столкнёмся, неспособные противостоять этой связи. Истощенные, но в друг друге, нашедшие дом. Якщо не перше життя, то і не перший том. Не перший різновид мов у моїх віршах. Не найдёшь меня в жизни? Отыщешь во снах. За той дверью, где я нам в пирог добавляю чернику. Приходи. Мне одной без тебя здесь ужасно дико.
42
3
2562