На краю
Лишень поглянь на цю
розбиту душу
на скелястому краю.
Лежить,
немов станній подих видиха.
Мовчить,
немов забута мить лиха.
А вітер дме тії уламки
лишаючи в минулому
усі її світанки.
Ніхто не підбере.
Лиш топчуться по ній, лен глянь - помре.
От от вітер її в прірву скине.
Впаде нещасна.
І за нею лиш луна полине...
©Соломія Стець
2020-03-21 00:03:51
40
7