ДУША?
в моїй душі щось палає і живе без жодного порядку і воно щодня підкидує безглузді ідеї; воно не покидає й тоді, як ніч лягає памороззю, а я у ліжку ходжу по завитках своєї оранжереї. але щось гальмує двигун мого гарячо-безмежного норову, і я знову ледве встаю, повільно ходжу, дивлюся угору; а там угорі живуть життя своє яскраво-кольорове, у кого той норов не знає як відчувати покору. даремно. даремно, не зупиняй, не хочу я жити так нудно… але тихо, тихо, тут так спокійно, нащо тобі лишні мороки? як же тут тяжко, але спокійно. моя душа… брудно, брудно; відпусти хоч на мить, я хочу дивитись, я хочу жити ще роки і роки… замовкни! мовчи! там небезпечно, там страшно, нікому не треба твоя душа. безглузда, наївна, пуста. боляче. ріжеш тупим ножем білі ребра. я знаю точно, що жар вийде хоч через палкі уста; норов вирветься і ляже на землю, застигне в повітрі, потоне у воді, летітиме з краю світу на інший. душа моя буде там, де лягають сонця промені золоті; і все буде гучніше, ніж голос в моїй голові.
2023-06-30 04:10:32
0
0
Схожі вірші
Всі
"Ми усе подолаємо разом..."
«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»
52
3
1766
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11521