Вірші
ДУША?
в моїй душі щось палає і живе без жодного порядку
і воно щодня підкидує безглузді ідеї;
воно не покидає й тоді, як ніч лягає памороззю, а я у ліжку
ходжу по завитках своєї оранжереї.
але щось гальмує двигун мого гарячо-безмежного норову,
і я знову ледве встаю, повільно ходжу, дивлюся угору;
а там угорі живуть життя своє яскраво-кольорове,
у кого той норов не знає як відчувати покору.
даремно. даремно, не зупиняй, не хочу я жити так нудно…
але тихо, тихо, тут так спокійно, нащо тобі лишні мороки?
як же тут тяжко, але спокійно. моя душа… брудно, брудно;
відпусти хоч на мить, я хочу дивитись, я хочу жити ще роки і роки…
замовкни! мовчи! там небезпечно, там страшно, нікому не треба
твоя душа. безглузда, наївна, пуста.
боляче. ріжеш тупим ножем білі ребра.
я знаю точно, що жар вийде хоч через палкі уста;
норов вирветься і ляже на землю, застигне в повітрі, потоне у воді,
летітиме з краю світу на інший.
душа моя буде там, де лягають сонця промені золоті;
і все буде гучніше, ніж голос в моїй голові.
0
0
241
Ящик з життям на замку
Блукаючи шляхами можна згубитись…
А чи знаходила ти себе взагалі?
Чи самообманом харчуєшся, щоб не убитись?
Зав‘язала очі - сидиш у норі.
Думаючи - літаєш з одним лиш крилом,
Вагаючись - зав‘язуєш руки за своєю спиною,
Вертаючись - кульгаєш, замість іти напролом,
Падаючи - охоплюєш розум тремтячою зимою.
Вернувся відлік твій на нуль,
Проте життя давно уже прожито.
Старого досвіду більш не вернуть,
Впустиш лиш сльозу ти скорботно.
1
0
281
Біль
Скрипить в дворі іржава хвіртка,
Луною котиться нещадний крик,
На гойдалці застрягла ще мала дитина,
Їй ніхто не допоміг.
Трава, що колись була зелена,
Пофарбувалася в багряно-темний.
Кільце лежить - навіки наречена ,
Мій біль далеко не даремний.
Несу сувій, малюю лиця
Малюю чорну пустоту,
Малюю тих, хто не побачить сонця,
Хапаю сльози на льоту.
І буде дощ, і буде сніг,
І будуть сльози на очах,
І замість жалю буде щирий сміх,
І будуть зорі по ночах.
0
0
248
Гіркий оксюморон
Ти забудеш мене
Десь через роки два.
Колючий спогад загине -
Згорить яскраво, дотла.
Слова на вітрі -
Розкладуться на обіцяні букви
Кисті самі полинуть на вістрі -
Зазнають сірої муки.
"Будинок" із сонця
Впаде нижче землі.
Вода, налита по вінця,
Митиме груші Гнилі.
Льодом вкриється лава,
Антарктида запалає умить,
Білою стане гірка кава,
Людина, як пташка, у небо злетить.
І лиш після цього
Настане той самий момент,
Коли до нелюбого
прийде забутий про мене фрагмент.
4
0
416
Ракова пухлина
У кожній шафі є пара скелетів,
У мене ж там ціла орда.
Одягнені в рвані костюми, не без манжетів,
І править далеко не голова.
Там сонце сяє темно-блакитним,
Там замість трави - засохлі терни.
Вода із запахом-смаком гидко-кислотним,
Зима круглий рік замість весни.
На вході для всіх там білий бузок,
Співають пташки жовтокрилі.
А далі - гнилі скелети плетуть для тебе вінок,
І ворони чорні зовсім не милі.
Далеко у нетрях чекатиме "любо",
Чорнявенький Цербер з шипами на шиї.
Сидітиме славно під омертвілим дубом,
Допоки ти не виллєш свої словесні помиї.
Там давно уже брудно,
Без жодного натяку на білість.
Там тобі не буде нудно,
Якщо тебе вб'ють - тобі ж це на милість.
Якщо вижив (ну так пощастило),
Тебе розберуть на частини.
А чи зберуть, то там буде видно -
Сплетуть домовину із павутини.
4
0
306
Границя вічного
Якщо задуматись ось так, спокійно,
Без шуму сірої буденності:
Чи чекає нас щось вічне?
Чи тихо почорніють кості?
Чи буде завжди сонце на небі,
без зміни на лиху темінь?
Чи дерево впиратиметься на лобі,
А вище — гранітний камінь.
Чи будеш ти у білій сукні,
Босими ногами на полі із маку?
Чи у класичному чорному костюмі,
А квіти лиш вінок із пластику.
Чи будуть на арфі грати ангели,
Чи Айхі битиме гучно по сістрі?
Або живі читатимуть свої новели,
А музика — звуки маршу гострі.
4
0
352
Мрії у квітах
Ти пахнеш ніжним розмарином,
Він шлейфом в'ється за тобою.
Смакуєш свіжим, ягідним вином,
Тебе нуждаюсь, неначе Панацею.
Твої й мої уста кохано,
Злились, як у дуеті вальсу.
І танець хай триває безупинно,
Аж поки смерть не витягне косу.
Під світлом Геліосу будем жити,
Кохатись, бавитись, купатись в морі.
І наші нитки разом будуть обрізати,
Ласкаві там на небі Мойри.
3
0
412
Колючий спогад
Давно тебе уже не видно,
А в пам'яті сліди ще досі свіжі.
Серце неграмотно заштопано,
і точимо один на одного ножі.
Від уст твоїх лиш легкий подих.
Від тіла пристрасного - безшумний дим.
І дзеркало очей твоїх прегарних, сонних
Будує в пам'яті наш старий Рим.
Навколо ти - і це лиш міражі,
Лондонський туман у моїх снах.
Образ твій поміщено на білі вітражі,
А тіло не змалює жоден альманах.
4
0
408
Поцілунок Плутона
Пронизане болем відчуття,
Що триває лічені хвилини,
Тягнеться для тебе буквально все життя,
І дух гниє ізсередини.
Посинілі губи, бліді щоки,
А очі стали як скельця.
О, схоже на оті, що на уроки,
Приносив ти два білі камінця.
Вени страшно-гидко почорніли
На білому, як молоко, лиці.
Колись те славне тіло гаряче пестили,
Тепер же мерзне у лихій землі.
Кров була багряно-ніжна,
Жагуча, неначе свіжий чай.
Тепер густа і безпросвітна,
Холодна, як зимова сталь.
Сам Плутон тебе уже цілує,
Безсоромно лащить і ніжить.
Коханий безпощадно дні свої вбиває.
На коханій тихо-мирно спить.
3
0
385
