Не в моїй компетенції

Поліна Богаєвська

Не в моїй компетенції заборонити Вам жити. не маю я права засуджувати і картати. Але спроможуся насунути зливу над Півднем І заздалегідь замкнути містян за ґратами. Не в моїх інтересах збирати великі зали, Та раптом присутні забули, як правильно дихати. Забули, навіщо придбали ром у примíсті. Та все ще носили на шиях квіткові намиста. Забули, як палко і понад природою віддано Планували турне до зірок і назад на південь. Хоча памʼятали стискання руки господньої, Бажали занурити пасма і очі в безодню. Не маю я права відняти хвилинки тиші, Даруйте за все, Ви для мене живі у вíршах. 01.05.23

2023-05-18 10:20:43

Інші вірші поета

103, 112, 911 багаття посеред квартири Малюнок синьою ручкою Оливия

Інші поети

Vrynscyth Valerie

@Vrynscyth_Valerie

ملاك عطوات

@WhiteAngel3011

Janocska

@Janocska

Схожі вірші

Всі

Печаль прячется в словах

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...

3484

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11132