Ілюзія
Яна Шинко
Та й бринить та лісова стежка - Кличе мене співами своїми. Я простягнуся руками моїми - І спіймає воду з них квітка. Я зроблю крок по зеленій травичці - Залишиться слід, я йду мов пір'їнка. Легіт дурманить, усе мов оманка. Чи повірю в дурниці? Чи може це правда? Я бачу наче туманом, чорні силуети. А що тут забули кадети? Стежко, невже це принада? Я бачу сон, невже це пастка? Та й бринить та лісова стежка Та й кличе зелена доріжка. Та й поглине брехливі сльози квітка.
2023-07-06 18:23:56
4
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Нікка Вейн
Чудовий вірш!) ✨
Відповісти
2023-07-12 08:25:49
Подобається
Яна Шинко
@Нікка Вейн Вельми дякую)
Відповісти
2023-07-12 08:43:17
Подобається
Інші вірші поета
Сансара Зимова таємниця Безболісний вистріл Життя в моменті
Інші поети
Женя Закарян
@Evgenia_zakaryan
Схожі вірші
Всі
Сумую без тебе
Вікторія Тодавчич
Сумую без тебе, кохана Так важко на серці мені. Приходь ти до мене жадана, Щоночі. Хоча б уві сні. Загляну в кохані я очі, Не йди, прошепчу. Я люблю. Та довгі безсоннії ночі, Вбивають вже душу мою. Прошу я, відкрий моє серце, Ти подихом ніжним своїм. Відчиню заховані дверці, Закриті на сотні замків.
52
39
1514
Намалюю
Вікторія Тодавчич
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
1656