Після того випадку в парку, Влад і Олеся стали парою. Хлопець майже щодня бував у кав'ярні, старався кожен раз викликати усмішку в коханої. Приносив смаколики, квіти, іграшки, навіть влаштувався на роботу в кав'ярню. Вона ж була рада просто бачити його. Усе приміщення було заповнене їхнім позитивом, вони завжди сиділи в залі, обслуговували клієнтів.
— Добрий день, пані Інно.
— Владе, привіт. Не називай мене так, це старомодно, можна просто Інна.
— Ну не можу я маму своєї дівчини називати тьотьою, а по імені якось соромлюся.
— Звикай, а то вже як рідний, а мене пані називаєш, — власниця і Влад весело розсміялися.
— Чого смієтеся? Що я пропустила? — Олеся збігла сходами вниз.
— Твоїй мамі не подобається, що я її називаю пані, — сказав хлопець вдавано обіженим голосом.
— Мам, ну ти як дитина, це ж гарно і незвично.
— Ну тут я вже вас не переконаю, добре буду пані.
— От і добре, ходи по форму, — Олеся обернулася до приміщення для персоналу.
— Сьогодні не треба. Сьогодні мають прийти два нових офіціанти, я сама з ними впораюся. Можливо ідіть наверх і посидіть у тебе в кімнаті?
— Чудова ідея, я ще не бачив твого помешкання, аж цікаво, — очі Влада загорілися цікавістю.
— Ну гаразд, ходімо. Гарного дня, мамо.
— Дякую діти.
   Пара піднялася до кухні.
— Можливо будеш каву? — Олеся зупинилася посеред приміщення.
— Залюбки.
— Еспресо?
—  А ти яку будеш?
— Повністю тебе зрозуміла.
   За декілька хвилин обоє акуратно крокували до кімнати з чашками в руках.
— Ось і моє скромне житло, — Олеся акуратно прочинила двері.
   Вона забрала каву з рук Влада і той почав оглядати усе.
— Не знав, шо ти читаєш, — намагався порахувати кількість книг які стояли на полицях.
— Ну я ще й малюю, але ти не цікавився, думала тобі буде нудно слухати.
— Жартуєш? Ану витягуй свої етюди.
— Це не етюди, це звичайні малюнки олівцями і ручками, — дівчина обурено рилася у шухляді столу.
— А є різниця?
— Звичайно ж є. Етюд — це зображення живої людини, причім, це слово використовують і в музиці.
— Добре, зрозумів, мій промах. Краще показуй, що ти там малювала.
— Тобі від початку чи тільки найкращі?
— Від початку і навіть не думай щось сховати, хочу бачити як відбувався весь творчий розвиток.
   Пара сиділа на дивані гортаючи і розбираючи купи паперу, повільно попивали каву.
— А це, що таке? — Влад хотів витягнути листок, що тирчав з альбому.
— Це нічого, ескіз, навіть не завершений, — дівчина хутко заховада листок всередину.
— Покажи, цікаво ж.
— Ні я не люблю показувати енезвершені роботи!
   Хлопець почав лапати партнерку за руки і намагатися забрати альбом. Вона в свою чергу все більше відхилялася від нього. Задихані від сміху, вони на мить зупинилися. Він дивився у її очі схожі на літнє небо після легенького дощу. Вона ж розглядала його щиру посмішку, намагалася не загубитися в кавовому морі його очей. Раптом на губах відчувся такий приємний присмак теплого і ароматом напою, так ніби вона п'є з чашки. "Але чашка не м'яка, вона холодна і тверда, а це... Це губи, чиї? Влад. Це його губи, такі приємні. Кава, на його губах, в повітрі, в його очах. Здається ніби я тону в ній". З альбому Олесі на підлогу тихо опустився розмальований папір. З нього дивився кароокий хлопець із чашкою еспресо в руках.