Олеся квапливо і впевнено крокувала вулицями Львова. Завжди гуляла тут з сім'єю тому дорогу знаходила підсвідомо. Занурившись у свої думки і вдихаючи аромат ще вологого після дощу асфальту, вона йшла до автобусної зупинки куди мала приїхати її шкільна подруга Аня. Дівчата не бачилися після випускного, Олеся помагала з кав'ярнею, Анна переживала за ступ в університет і готувалася до співбесіди. Зараз усе було позаду, обидві дівчини поступили, кав'ярню привели в порядок. Доходячи до зупинки Олеся побачила знайомий автобус, який курсував з її колишнього села. Дівчина пришвидшила хід і переходячи дорогу шукала поглядом подругу. Тут вона побачила біляву голову, яка мчала до неї. В наступну секунду дівчата на повній швидкості зіткнулася посеред тротуару.
— І знову постраждало моє підборіддя, — Олеся потерла рукою забите місце.
— Вибач, це вже традиція, — на круглому обличчі Анни сяяла усмішка, — куди підем?
— Сьогодні дуже жарко, пропоную купити морозиво і піти до мене. Покажу тобі кав'ярню і свою кімнату.
— Буде цікаво побачити які у тебе зараз апартаменти.
   Дорогою до житла Олесі дівчата обговорбвали співбесіди в університеті, ділилися останніми новинами за ці півмісяця. Вони зайшли в найближчий від будинку магазин і купили відерце ванільного морозива. Поспішаючи, щоб воно не розтануло, подруги зайшли в кав'ярню замість того, щоб зайти через під'їзд з іншої сторони будинку.
— Ми прийшли, — Олеся підійшла до касового столу.
— Добрий день, — білявка чемно привіталася з мамою Олесі, яка сьогодні працювала на касі.
— Добрий день, Анно. Як добралася? Була маршрутка? — Жінка добре ставилася до друзів доньки і переживала за них, як за рідних.
— Так все добре. Правда, я ледве не запізнилася на неї, але це пусте.
— Добре. Тоді ідіть нагору, а то тут спекотно, морозиво розтане. До речі, Анно ти б не хотіла у нас працювати?
— Я залюбки, тільки поговорю з мамою і одразу напишу Олесі. Гарного дня вам, — кинула Аня поспіхом.
— Добре і вам гарного дня, дівчатка, — Інна злегка помахала рукою в слід дівчатам.
— А ось і моя кімната, — Олеся відчинила двері і зайшла всередину.
— Книжкова шафа! — Подруга одразу почала розглядати полиці, — є щось новеньке?
— Поки що ні. Я весь час після переїзду помагала батькам з кав'ярнею і думала про вступ, — хазяйка поклала ложечки, які взяла проходячи через кухню, на відерце з морозивом і поставила його на стіл. Принаймні, намагалася. Стіл виявився коротшим ніж думала замріяна дівчина і похитнувшись відерце полетіло вниз.
— Зловила! — під дзенькіт ложечок Олеся застигла з уже відкритим морозиво у руках.
— Ти десь в космосі літаєш, Ося. Ану розказуй що вже сталося.
— Та нічого не сталося. І чого зразу сталося? Може не сталося, а прийшло, — дівчина незворушно і трохи роздратовано поставила "улов" на місце і потягнулася під стіл за ложками.
— То як то так? — Аня дивилася на подругу трохи наляканими очима.
— Та тут таке вчора ста... — стіл вирішив надати хазяйці прочухана за морозиво і боляче стукнув її в потилицю.
— Та тут зараз таке станеться, що ти вся будеш покрита синцями, — подруга присіла біля неї і акуратно "вивела" забиту голову з пастки, — сядь на диван, я сама морозиво принесу. Тільки дивись не промахнися!
— Ну тут ти вже знущаєшся.
— А тепер їж і розказуй, але краще почерзі, — Анна вручила Олесі ложку і сіла поруч.
   Ося помалу їла морозиво і переказувала подрузі вчорашню пригоду. Спочатку Аня слухала з посмішкою, до кінця історії її обличчя стало замисленим. Хвилин п'ять дівчата сиділи мовчки, спорожнючи посудину морозива. Одна обдумувала щойно почуте, інша згадувала недавно пережите.
— А як він виглядав? Ну окрім тих карих очей, згадати які, ти не пропускала жодної можливості, — першою обізвалася білявка.
— Ну він трохи вищий мене, русе хвилясте волосся, в нього мила посмішка і чорні густі брови. Він був одітий в мокру фіолетову футболку, звичайні мокрі сині джинси і  мав з собою мокру чорну куртку.
— Це вже забагато подробиць, — дівчата розсміялися.
   Веселощі перервала мелодія мобільника. Встаючи з ліжка, Олеся заплуталася у покривалі і ледве не впала. Сміх знову наповнив кімнату, а незграбна дівчина потяглася до телефона.
— Слухаю, мам. Щось сталося?
— Ося, ти можеш спуститися в кав'ярню? Тут тебе якийсь хлопець питає, — мамин голос звучав єхидно і з нотками зацікавленості.
— Хлопець? Який хлопець? — Олеся подивилася на подругу і здригнула плечима. Та покрутила пальцем біля скроні.
— Це може бути Влад! — Аня намагалася сказати це пошепки, але якомога голосніше.
— Як кажеш його звати? — звернулася Олеся до мами.
— Каже, що Влад і що ви вчора бачилися.
   По спині Олесі побігли мурашки, а її подруга поспіхом злетіла з ліжка і нетерпляче витріщался на неї.
— Я зараз спущуся, дай мені п'ять хвилин, — хазяйка поклала трубку.
— Що у твоєму гардеробі призначено для побачення? — Аня різко розчинила дверцята шафи для одягу.
— Там немає нічого особливого.
— То знайди щось , принаймні не домашнє.
— Аню, він бачив мене у звичайній робочій формі. Не думаю, що він злякається, якщо я вийду до нього у звичайних шортах і футболці.
— Звичайно не налякається, але виглядати гарно ніколи не завадить. У тебе є спідниці?
— Я тебе не переконаю, — Олеся здвигнула плечима і почала ритися у речах в пошуку спідниці.