У міста Лева є дві невід'ємні складові: кава і любов. Хтось куштує їх окремо, але якщо спробувати поєднати ці прянощі то можна відчути справжній смак пригод.

— Ну нарешті ми на місці.
— Залишилося розміститися і переїзд рахується завершеним.
   У запилюженому приміщенні із паркетною підлогою та сірими стінами розмістилося сімейство із чотирьох людей та собаки. Чоловік щойно переніс із вулиці останню валізу, жінка оглядала кімнату, менший хлопець гасав із чотирилапим по усій кімнаті, а його старша сестра замислено стояла у прочинених дверях і дивилася на людей які невпинно снували вулицею.
— Не переживай ти так, Олесе, — жінка підійшла до доньки і приобняла заплечі.
— Я не переживаю, — вона не підняла очі на маму, — якось це незвично. Я знаю Львів, не раз тут гуляла із шкільними друзями, але зараз відчуваю пустоту і страх.
— Це все через переїзд. Ти звикнеш. До середини липня ми приведемо це місце в порядок і зробимо кав'ярню, за цей час ми усі звикнемо до нового помешкання, а ти подаш документи в університет.
— Знаю я, знаю. Просто зараз страшно усвідомлювати те, що я уже практично студентка, що не побачу однокласниців першого вересня, не зайду в уже такий рідний клас. Це так страшно усвідомлювати, — дівчина мимохіть зіщулилася, а губи її затремтіли.
— Ми усі через це проходили, нам усім було страшно. Попробуй відволіктися, ходімо подивимося кімнати, — мати потруси її за плече, — і не думай мені плакати, усе тільки починається.
— Інно, Олесе, чого ви там стовбичите, ходімо нагору.
— Уже ідемо, тату,  — Олеся щиро посміхнулася, — І не збиралася я плакати. З чого ти це взяла?
— Он, як. Тоді пробач, що помилилася, — Інна підморгнула малій і пішла на зустріч синові, що мчався до них.
— Що ж, хотіла нових вражень, от і отримала, — пробурмотіла собі під ніс Олеся.
— Ти щось казала?
— Кажу, що цікаво побачити кімнату.
— То ходімо наверх, — глава сім'ї пройшов до дверей у кутку та відчинив двері запрошуючи пройти туди.
   Піднявшись гвинтовими сходами нагору, сім'я опинилася у кухні. У стіні зліва був дверний отвір, що вів у коридор. З коридору був вихід у передпокій та двері до чотирьох кімнат.
— Кімната Максима праворуч, Олесі ліворуч. По сусідву від кухні вітальня. Наша з мамою кімната прямо. Можете заселятися.
   Олесина кімната виявилася не надто просторою, але там, зліва від дверей, стояла велика книжкова шафа та поряд з нею шафа для одягу. Під вікном, що у протилежній від дверей стіні, знаходилося ліжко, поряд з ним, під іншим вікном, стояв робочий стіл.
— Дім, милий, дім, — панянка сіла на ліжко і скинула рюкзак на підлогу біля себе, не переставала оглядати свої нові покої.
— Обід через пів години. Мама сказала, щоб до цього часу ти розклала хоча б частину речей, — Максим увірвався в кімнату сестри.
— Та добре, добре. Ти теж йди свої розкладай, — вона знову встала на ноги.
— А може я хочу тобі помогти, — хлопець уже заходив до кімнати із єхидною усмішкою на обличчі.
— Ану забирайся, — сестра взяла декоративну подушку, яка потрапила їй під руку і жбурнула в брата. Той хвацько спіймав її та пожбуривши назад Олесі вибіг в коридор.
— От негідник, — вона з посмішкою зачинила двері, голосно видихнула й пішла розбирати речі.