Останній тиждень минув непомітно. Останній день Олеся провела у компанії друзів. Коли дівчина лягала спати, її трусило. Завтра вона вже студентка, нові люди, нові предмети, новий шлях, нове життя.
   Зранку вона встала за пів години до будильник і так не змогла заснути. Вертілася, від хвилювання їй булькало в животі. Коли почула що на кухні хтось ходить встала і пішла туди. Мама прокинулася раніше всіх і готувала сніданок.
— Чому не спиш? — Інна витягала чашки на чай.
— Переживаю, — Олеся сіла за стіл і підігнула коліна до себе.
— Я буду з тобою. Тато піде з Максимом, він також переходить у нову школу.
— Але він не починає нове життя.
— Хто сказав? Для нього це також все в новинку. Так він залишається школярем, але люди також нові.
— Йому буде легше адаптуватися.
— Тобі також, тому не вигадуй та йди буди цих соньків.
   Через години зборів уся сім'я дружньо вийшла на двір і попрямувала до університету. Тато з братом провели Олесю та Інну до ВУЗу й пішли до школи. Там було так багато людей, ніхто навіть не здавався знайомим. Раптом хтось влетів у дівчину ззаду. Вона перелякано завмерла на місці.
— Трохи не розрахувала, — знайомий дівчачий голос почувся за спиною.
— Анно, рада бачити тебе. А де мама? — Інна оглядала прохожих.
— Вона там дальше, не встигає за мною. Вибач, що налякала.
— Тфу на тебе, я ітак перелякана, — Ося полегшено зітхнула побачивши знайоме обличчя.
   Помалу люди виходили на головну площу, до початку церемонії першого вересня залишалося 15 хвилин.
— Добре, ми з Інною йдем на місця батьків, а ви ідіть по факультетах, — мама Анни помахала рукою дівчатам.
— Де стоїть твій факультет, Ось?
— Справа посередині.
— Шкода, в мене в протилежному кінці. тоді побачимось потім, — Анна обняла Олесю і швидко направилася до свого місця.
   "Як тут незвично, чому так багато людей? Цього року так багато першокурсників?" Стоячи на місці Олеся крутилася і розглядала людей. Почалася церемонія, ректор голосно проводив свою річ. Сонце палило очі й від цього крутилося в голові. "Що таке?  Я втрачаю свідомість? Та ну ні" — Олеся відчула як вона хилиться назад, але нічого не могла зробити.
— Впіймав, — чоловічий голос  прозвучав над дівчиною, чому він здався таким знайомим?
    Без тями Олесю повели в тінь дерев, підбігла мама, вона гарячково омивала лице доньки холодною водою.
— Владе, дякую, як ти знав, що вона тут? — мамин голос звучав розмито.
   "Влад, який влад? Звідки мама знає його? Чому мені здається шо і я знаю його?" — Ося попробувала встати, спроба було вдалою. Спочатку перед собою вона бачила тільки маму, з-за спини дівчини вийшов хлопець у фіолетовий футболці.
— Привіт, — Влад винувато втупив очі у землю, — я знаю, що я повівся грубо з тобою, пробач.
   На очі накотилися сльози, не в змозі себе контролювати, дівчина кинулася на шию хлопцю.
— Що тут відбувається? — Аня підбігла до групи.
— Усе нормально, ходім на церемонію.
   Виявилося, що після останньої зустрічі з Олесею, Влад був на суді. Його мама домоглася повернення батьківських прав і позбавила батька можливості бачити дітей. Хлопець розказав про ситуацію з дівчиною і мама позволила йому лишитися з нею і вчитися в Україні. Усе це пара обговорила ввечері, сидячи в кав'ярні за чашкою ароматного еспресо.