Позаду був уже третій тиждень серпня, Олеся помалу відійшла від емоцій. Аня приїжджала ще раз після того випадку. Все вроді пройшло легше ніж вперше. Дівчина продовжила помагати батькам в кав'ярні і часто працювала за офіціантку, якщо хтось не міг вийти на роботу. Сьогоднішній день не був вийнятком.
— Два капучіно і яблучний штрудель.
— Зараз буде, — касир-бармен  Бодя уже звик до дівчини і став їй новим другом. Йому тільки вісімнадцять, а на роботу він влаштувався незадовго до кінця липня.
— Дякую, — Олеся взяла піднос із паруючими чашками і пішла до столика.
— Які у тебе плани на завтра? — Ніби навмання, кинув хлопець розкладаючи нову порцію випічки на вітрину.
— Та взагалі ніяких, а є пропозиції?
— Не хотіла б прогулятися тут недалеко?
— Та можна, але без сюрпризів!
— Звичайна дружня прогулянка, хочеш можеш взяти ще когось на зустріч. Хлопця свого чи подругу.
— Хлопця, — Ося хмикнула.
— Щось не так?
— Та ні, але ці хлопці остогидли. Наобіцяють, а потім йдуть.
— Ну то я нічого обіцяти не буду.
— Гаразд, можемо пройтися.
— Тоді о шостій я зайду за тобою, ти не проти?
— Буду чекати.
   На наступний день Бодя чекав дівчину в кав'ярні. Олеся сумнівалася на рахунок думок Боді, але щось їй підказувало, що потрібно піти з ним. Вирішили не йти далеко, тому ходили в районі кав'ярні. Вдалині з під'їзду вийшов знайоми силует. "Влад. Він напевно від мами йде. Потрібно з ним поговорити" — дівчина пришвидшила хід.
— Ти куди? — Бодя здивовано подивився на неї.
— Я на хвилинку, — вона махнула рукою і побігла в сторону колишнього. — Влад! Влад почекай.
   Він обернувся спиною до неї і рушив вперед.
— Влад, почекай. Я хочу з тобою поговрити.
— Я щось не ясно тобі сказав? — Хлопець був сірий і непривітний.
— Чому ти так сказав? Що трапилося? Це через тата?
— Яке тобі діло? Це вже не твої проблеми. Живи собі спокійно.
— Але, Влад, я ж знаю, що ти відчуваєш.
— Що ти знаєш! — Він неочікувано крикнув, — нічого ти не знаєш. Навіщо ти взагалі пхаєш носа у мої справи. Я чітко сказав нам краще не бачитися і крапка! Все.
— Але ж...
— Ніяких "але".
— Що трапилося? — Богдан підійшов до пари.
— Значить це ти її сюди привів! — Влад неочікувано розвернувся до прихожого.
— Так я. А ти маєш щось проти? Я бачу як ти ламаєшся через неї.
— Я не ламаюся і взагалі хто тебе просив у це встрявати!
— Ви знайомі? — Досі ошелешена почутим, Олеся схаменулася.
— Я його друг ще з садочку, — Бодя кивнув у сторону Влада.
— Друг який лізе не у свої справи.
— Справа в тому, що тато Влада хоче відправити його на навчання закордон. А він дурачок, щоб не псувати тобі життя очікуванням, вирішив розійтися. Нібито для того, щоб ти почала нормальне життя.
— Замовкни! Ти сам розумієш те, що ти верзеш? Розумієш для чого ти це верзеш? Яку користь це принесе!?
— Замовкніть обоє! — Олеся крикнула так, що прохожі оглянулися на неї. — Негайно, затихніть обоє. Зараз я не хочу чути нікого з вас. Мені треба перетравити цю інформацію, тому зараз я іду додому. Сама.
— Можливо я тебе проведу? — Бодя ступив крок за дівчиною.
— Ні. Я сама. Тут не далеко. А ви розберіться хто, шо і кому має казати. Бувайте! — розвернувшись на підборах Олеся попрямувала додому. В голові роїлися думки, вона не хотіла нікого слухати і бачити. Вона тільки усе забула і знову спочатку. Як же це остогидло. Вдома дівчина розплакалася, не знаючи, що робити далі вона вирішила піти за порадою до мами.
— Що я можу тобі сказати, доню, — Інна задумливо дивилася в стелю, — Богдан вчинив правильно, намагаючись допомгти другові, але його помилкою було те, що він не попередив самого Влада. Тому і виникла сварка, яка зробила ще гірше. Краще не думай над цим, хлопці самі розберуться. А тобі залишився тиждень до першого вересня. Подумай про себе і сходи по магазинах з Аньою. Проведи цей тиждень так, щоб було що згадати цілий наступний рік.
— Дякую, мамо. Можливо ти права, потрібно зараз думати за себе та університет.