Спідниці дівчата не знайшли, тому Олесі довелося змиритися з тим, шо вона надіне плаття.
— А воно мені на голову не злетить від вітру? — Дівчина розглядала себе в дзеркалі, легеньке біле платтячко в чорних кільцях колихалося від найлегшого поруху.
— Там вітру немає, не вигадуй, — Анна намагалася щось зробити з волоссям подруги.
— Та не зробиш ти з ним нічого. Ця копиця соломи не заплететься.
— Ну то йди з розпущеним, а то ше "п'ять хвилин" і кавалер подумає, ніби ти з ним не хочеш говорити.
— От і я так кажу.
   Швидко закинувши розкиданий одяг в шафу подруги пішли на кухню і спустилися сходами. В залі було не надто багато людей, але суміш музики і людських голосів утворювала шум. За одним із столиків, спиною до Олесі й Анни сидів русоволосий хлопець на ньому була фіолетова футболка.
— Ну що ж, я пішла, не буду заважати, — Анна єхидно посміхнулася і зробила крок до виходу.
— Зачекай. Я познайомлю вас і тоді будеш вільна, маршрутка ітак не скоро буде.
   "Знову це відчуття. Ні я не хочу. Не зараз". В голові крутилися одні думки, а серце гупало так, що здавалося дивним чому інші не звертають на нього увагу.
— Ооой! Ну і налякала ти мене, — Влад підстрибнув на стільці і привернув увагу людей за сусіднім столиком.
— Привіт, вибач, тут шумно, я не сподівалася що ходжу так тихо, — Олеся дивилася на живіт і груди хлопця або взагалі розглядала присутніх в залі, лиш би не зустріти його очі.
— А хто з тобою?
— Це Анна, моя шкільна подруга. Аню це Влад, я з ним учора познайомилася.
— Непогане знайомство, — подруга кинула швидкий оцінюючий погляд на новоспеченого друга Олесі.
— Щоб це не означало, я радий познайомитися з тобою. А взагалі, я хотів запропонувати Олесі прогулятися, можеш приєднатися до нас.
— О ні, ні, ні! Я взагалі спізнююся на автобус і затрималася тільки тому, що Ося попросила, мушу спішити. Па-па, — Анна вдала вічно поспішаючу тітоньку і швидко обнявши подругу побігла до виходу.
— Ося? — хлопець з посмішкою подивився на Олесю.
— Мене так мама і  друзі кличуть, ти також можеш так мене називати, — дівчина злегка підвела голову і побачила усміхнені карі очі друга. "Прекрасно! Нащо мені така халепа на голову. О ні, тепер я поспішати не буду"
— А взагалі, дивна у тебе подруга.
— Можливо трішки, — Олеся заховала посмішку в пасмах волосся які впали на обличчя.
— То ти не проти прогулятися?
— Тільки запитаю в мами чи її не потрібно підмінити. Зачекай тут.
   Дівчина сама не знала яку відповідь очікувала почути. Влад зразу сподобався їй, але попередній досвід досі насторожував її.
— Мам, тебе не потрібно замінити на зміні?
— Та ні, я повністю все встигаю і тим більше, тебе здається чекає кавалер, — Інна злегка кивнула в сторону хлопця який розглядав люстру.
— Ну я подумала, що тобі потрібна допомога...
— Осю, я знаю, як тобі було важко, але одна прогулянка тобі не зашкодить. Ти давно не заводила нових друзів, а в університеті твоя замкнутість буде недоречна. Можливо він не є ідеальним, але принаймні він разом з Аньою відновлять твій колишній ритм життя. А ще, я бачила як Аня відреагувала на нього, упевнена, вона не дасть тебе в обіду. Тому вперед і з піснею!
— Дякую мамо. Тепер мені легше.
— Іди, а то ти вже надто довго його затримуєш.
— Ага. Бувай, дзвони, якщо щось, — Олеся поцілувала маму в щоку і помахала рукою Владу щоб той підійшов.
— І ти дзвони, — Інна піднесла руку вслід підліткам які зникли за дверима і промайнули біля вітрини.