Згодом атмосфера наладилася і Влад з Олесю гомоніли про все, що їх оточувало.
— Поглянь, білка! — Дівчина показала рукою на звірка, що біг від дерева до дерева.
— Дійсно, я давно не бачив білок, останній раз коли гуляв в парку біля дому.
— А я коли була в лісі цієї весни.
— В лісі? В якому лісі?
— Біля села в якому я жила ліс є, там і була.
— На пікнік ходила?
— Та ні, — з обличчя дівчини зникла усмішка.
— Я щось не те сказав? — Влад стривожено подивився на нову подругу.
— Ні-ні, це не через тебе. Пам'ятаєш я казала про погані спогади з високим замком? Так от, вони і з цією подією зв'язані.
— Не хочеш поділитися? Тобі легше стане.
— Тобі буде нудно.
— Ти вислухала мене, то ж тепер я зобов'язаний вислухати тебе, ходімо, тут недалеко є лавочки.
   Через декілька хвилин німої прогулянки вони сіли на лавочку біля ставка, хлопець не підганяв Олесю, а та дивилася на лебедів і збиралася з думками.
— Минулої осені, я познайомилася із одним хлопцем через спільних знайомих. Він на два роки старший від мене, вроді симпатичний. Декілька раз переписувалися і вирішили почати зустрічатися, не знаю, як саме. Спочатку усе було добре, разом гуляли, на дискотеки ходили, їздили до Львова декілька разів. У мене був такий характер, що я дуже активна і задирлива, тому могла там до хлопців, скажем так, нариватися. Його друзі спочатку також нормальні були, але його найкращого друга відфутболила дівчина і той став диким. Він постійно огризався, задирався, ображав. А той мій хлопець, не захищав мене, от я і давала сама здачі. Йому і його друзям то не подобалося, вони казали шо я схожа на хлопця. У нас були постійні сварки через це, я не виходила гуляти, не бачилася з друзями, постійно була в депресії, а жоден день не проходив без сварки, через будь-яку причину.
— От він підлий. Це взагалі не по-чоловічому, — Влад нахмурився.
— За декілька днів до першого ЗНО, він сказав, що ми розстаємося, бо я стала надто як хлопець і дивною. Я настільки була рада шо там ЗНО, адже я б не знаю як вибралася з тої депресії. Після першого тестування, я зустрілася з Соньою, це ще одна моя подруга. Вона помалу мене витягнула з того всього. Аня ж мене втягнула в свою компанію і я вийшла з депресії, але рани ще не всі зажили. Якби не Аня, я б і зараз нікуди не пішла, але вона мене вмовила, та й мама також.
— У мене не було хорошого батьківського виховання, але поведінка мого тата показала мені, яким бути точно не треба. Я з усіх сил постараюся тобі показати справжнього чоловіка, — хлопець подивився в очі Олесі, вони були вологі від сліз, він заставив її пережити це все знову, — вибач, що випитував, я не мав...
   Дівчина перервала його слова і кинулася йому на шию. Він чув, як вона важко сопіла від сліз, але зараз він міг лише обняти її. Він розумів, вона потребує лише цього.