Правильна людина, не правильний час

Ярина Залужна

Я б кохав її вічно, Але цього занадто мало. Я б кохав її безкінечно, Але цього нам не дано. Вона для мене надто ідеальна, Така маленька, щира та смішна. Я залишатиму на серці лише рани, Бо не звик кохати таких, як вона. Моєї уваги завжди буде недостатньо, А слова завжди холодні та сухі. Пробач мене, що віднісся так халатно До твоїх слів та почуттів, кохана. Я прочерствів занадто рано, Щоб зараз прийняти твої щирі слова. Ти для мене назавжди недоторкáна, Як мрій недосяжних імла.

2023-04-12 16:53:42

Інші вірші поета

Любов — це завжди двоє Прогулянка містом Нескінченний пазл Душа

Інші поети

Ann Hensel

@d0ntvv0rry

Eiffel

@Miss_Eiffel

Lincevskaia_16_17

@Lincevskaia_16_17

Схожі вірші

Всі

" Вздох неба "

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Я теряю себя , как птица в полете Каждый вздох облегчения , Когда вижу неба закат Мне плохо , когда не дотронуться К твоим обьятьям свободно , Но я знаю, что ты не услышишь , Мой вслип слёз из-за окна ... За глубиной туч темного неба Ранее, чем ты уже вспомнишь И подумаешь, как я скучаю , Скрою всю грусть.тишиной ... Может быть сердца стук угнетает И воздух из лёгких рвется волной Но ритм одной песни будет на память , Тех последних слов ветра холодов ... Пока не угаснет горизонт пламя Последнего огня без тебя , Багры унесут строки мгновенно Без следа раньше тепла ... P.s: Грусть неба скрывает больше чем мы думаем ...✨💫✨ 🎶 Where's My Love ~ SYML 🎶

2010

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

10904