Мрія письменника
Олександр Гусейнов
Жити вічно всі ми мрієм Як вампіри із казок Та старієм, ой, старієм Відлітаєм до зірок Як підем - нас всі забудуть Заросте травой могила Часи всі спогади зруйнують Бо час, то є, страшная сила Чому пишу?Чому творю я? Іду вперед, хоч зпотикаюсь Не чую як кує зозуля Бо вік дізнатись не збираюсь Пишу і мрію, що колись Оцінять люди мої твори Злетять історії у вись Долаючи ліси та гори І кожен стане говорити Що з цікавістю читав Мої книжки, що будуть жити І те, хто їх колись писав Хоч я піду та пам'ять буде В душах читацьки оживати Вона мене вже не розбуде А дасть солодше спочивати Якщо не хочеш щоб тебе забули Не тягни у бік коней Пливи вперед, як ті, акули Залиш ти пам'ять для людей
2020-02-06 09:30:31
13
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
ᴛᴏʀɪ ᴛᴀʏʟᴏʀ
👏👏👏
Відповісти
2020-02-06 09:35:57
2
Вікторія Прохоренко
Травой? Звучить дивно!
Відповісти
2020-02-10 22:21:28
1
Олександр Гусейнов
@Вікторія Прохоренко Згоден. Просто так не втрачається ритм)
Відповісти
2020-02-11 06:45:12
Подобається
Інші вірші поета
Сонце, сонце... Той, кого страшить любов Хмарно, дощ, на дворі злива... Міліони разів телефонував я до тебе
Інші поети
maty Stoun
@marystoun
Схожі вірші
Всі
Question 1?/Вопрос 1?
shadowlinxxx morgan
The girl that questions everything,is a girl that needs many answers.She wanders the earth trying to find the person that can answer her many queries.Everthing she writes has a hidden question that makes her heart ache and her head hurt.She spends days writing sad story's that she forgets her sad life.Shes in a painful story that never ends,she's in a story that writes itself.The pages in the book were filled ever so easy,because her heart wrote it for her.She spent her life being afraid,that's what made it so boring.Finding her passion was easy,but fulfilling it was the hardest part of all.Her writing may be boring and sad,but it's what keeps her sane. "She had all the questions in the word,and he had all the answers." Lillian xx
45
8
5180
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12843