Анастасія Ковальська
@Anastasia_Poetry_
Живу в гармонії з природою 🌿
Вірші
Напиши мені пісню
Напиши мені пісню , маестро Тай таку , щоб німіли вуста . Хай заграють ту пісню оркестри , Нехай чують її всі міста . Закохай її в мене , звичайно Хай почує мелодію струн . Поверни її спокій негайно , Я сама розкажу про свій сум . Хай та пісня буде мені святом , Щоб , почувши її , я цвіла . Ох маестро , не прошу ж багато . Якби ж я попросити могла … Нехай чують відлуння пісенне Всі поети , мистецтва творці . В ньому чують бажання блаженне , Що помітно в моєму лиці . Може серед творців і поетів Я знайду , власне , долі творця Хто той спокій мені подарує , Хто мій смуток сховає з лиця . Він напише мені власну пісню , Особливу , чарівну , свою . Ну а поки, чудовий маестро , Я лиш вам його біль віддаю .
23
2
4458
Залежність
Своїм волоссям , тілом , вустами , Своїми думками , очима , словами Змушуєш в тобі розчинитись , Забутись , втратити розум , закритись . Я не можу чути твій запах , Я не можу відчувати твій дотик . Ти маниш мене здалека , До тебе дорога далека . Гарячий погляд лиш у сні помічаю , Гарячі вуста тільки там відчуваю . Ти мене маниш дико , невпинно . Часом так міцно , часом невинно . Я відчуваю поволі залежність , Твоє бажання , тобі належність . Ти зупиняєш мій дух , мій спокій . Я чую тільки подих глибокий . Це може дурість , абсурд суцільний . Але час, так здається , повільний Ти – вільний , Я – тобою божевільна . Ти став мені як примара , хотіння . Міцним стає , та отруйним коріння . Подібних тобі я в світі шукаю Та суть лише твою відчуваю .
9
2
387
Варто пам'ятати
Пройдені дороги - час забутий , Брама , що зачинилась назавжди. Здавалося б , не можна осягнути Які тортури довелося перейти . Немов вода , збігає час невпинно , Все , що навколо - відлітає в далечінь Та тільки одне слово - "Україно" Тремтіло на вустах у поколінь. Забутті муки , перегорнута сторінка І все , що кажуть нам - таке пусте . Своє у кожного життя , своя зупинка, І не згадаєш ти той час ніде. А ти ж забудеш про страхи і перепони , Що з нами увінчались назавжди Про ту пролиту кров , тривожні дзвони , Про всі пригнічені серця і наслідки біди . І юні очі , що заплющились навіки , Ті сліз дороги , що травою поросли Тобі, можливо , важко зрозуміти Але ж, слова нам покоління донесли. В своїх стражданнях , катуваннях, муках , Заплаканих очах , недоспаних ночах , Чи можеш ти тепер про це забути ? Й не бачити різниці в цих речах . Але гудять ще дзвінко наші сурми , Не вкрали в нас свободу , не змогли , Нехай для ворога лиш будуть вічні тюрми , Бо наші сотні тисяч полягли . Нехай Вкраїна буде в першу чергу для людини , Хто цінуватиме щомиті тут життя , І є свідомим у наш час громадянином . Не даймо цьому відійти у небуття
9
0
428
Страхи
Друже , вгамуй свій страх , Ти ще не в одинокій безодні , Твоє тіло з душею з’єднане в думках А те , що зовні – природньо Нехай коїться безлад навколо життя А страхи не знаходять притулку , Бо буденне , послухай , опісля життя Анітрохи не матиме толку . Поки маєш можливість – забудь про страхи Бо вони не вартують уваги , Дихай тим , що ти бачиш – без втрати жаги Не втрачай у житті рівноваги . Ти залиш непотрібні , безглузді думки , Бо вони на шляху зупиняють . Живи зараз і тут ! Безтурботно живи , Бо секунди так швидко згорають
7
0
322
Забутті слова
А стільки ж слів марнуєш ти І їм не дивишся у вічі , Немов охоплюєш крильми , Забувши правду , протиріччя . Бо що ж то є у цих словах? Щось перекреслене роками , Прочитане в чужих книжках , Чужими сказане вустами . Та й слів на світі не злічить , Вони немов відкритий простір, Що перетвориться за мить У світ ненависті і злості . І наче б то прості слова , Що в забутті далекім згинуть , Та пам’ятаю ту хвилину , Коли дізнався ненароком Ти їхню істину єдину .
8
0
335
Осінній шелест
І вже поволі відлетіло літо Спогадів лишилась тільки тінь Багато нами пройдено , прожито Та дещо розчинилось в забутті . Коли почуєш листя шарудіння , То зрозумієш що оці слова Вже пророкують інші нам видіння – Почалася історія нова . Думки журливі забуваємо потроху І най з’являються , якщо й не кращі , та нові Бо бачимо багряну ту дорогу , Осіннім шелестом прокладену тобі Вона відкриє інші починання , Як чистий лист із дерева впаде Нові події подарує і пізнання , В твою історію тихенько увійде . Ти відпусти наповнене минуле І най було воно прекрасне та ясне Знай , осінь нові межі перетнула Ну а минуле солодко засне . Нехай яскраві кольори осінні Стають для тебе новим почуттям Малюй не темні , а барвисті тіні І стиха насолоджуйся життям .
10
1
349
Лиш тебе бачу
Ти був схожий на осінь... Коли вересень подихом , теплим повітрям огортав мої очі - В них бачила тільки тебе . Та , напевне , здавався непередбаченим зовсім Вересневий той клекіт , що спокій в мені віднайде. Коли вечір охопить мій розум , то так неохоче . Серед диких стежок я побачу жовтневий прорив . Замість сотні думок , тільки відблиск - твої карі очі . Я так хочу, щоб жовтень у серці тебе залишив . І оте почуття , що в тобі, наче злива осіння . Розкидає листопад на холодних, забутих стежках . В тому погляді смуток пригадую і божевілля , Краплі холоду тільки ,на завше пустих сторінках . Нероздільне мовчання крадеться до серця зненацька. І мовчатимеш ти , бо немає вже сенсу в словах . Разом з осінню втрачені очі і мрія юнацька . Лиш розгублений погляд лишився В нездійснених снах.
8
0
301
Мій краю
О мій краю... Ти вимолюєш гріхи тих , хто вмирає . Ти просиш прощення у Бога , за те Що випала така дорога . Твого болю не чутно , бо голосно б'ють дзвони сумні . Твого суму не видно , бо туманом покрились муки гіркі. Сини твої страждають , щоб у раю потім цвісти . Думки твої блукають , бо прихистку їм не знайти Ти плачеш ночами , коли важкість стикає груди твої . Але сльози витираєш гучними боями , що котяться по землі . Твій шлях тереном вкритий , важко по ньому іти. Але ти не розбитий , краю , ти мусиш цвісти ! Ти будеш цвісти ! Рости ! Кров'ю і потом Крізь віки свою славу нести .
9
0
307
Сподівання
Невже надія принесла печаль ? І всі думки та сподівання марні . Не виправдовує усе , на жаль , А видно лише погляди примарні. З надією на світ ти глянеш враз, Розплющиш очі і побачиш світло , Та відповідь наповнена образ , Печалі кроків, що ступають непомітно. Ти хочеш того , що не дасть життя ? Чому ? Бо це ж суцільна ахінея . Коли прискорене серцебиття , Тривоги всі підуть разом за нею . І вибору великого нема . Сприймаєш , що наділене для тебе. Проте огорне розум твій пітьма , Ні сенсу вже не буде , ні потреби. Хіба стежки побачиш крізь туман ? Невже вітри зупиняться у полі? Тебе завжди оточує обман. Герой безсилий ти у замкнутому колі. І намагаєшся змінити суть буття , Проте є речі, що належать тільки долі Всі сподівання , мрії , почуття Згасають , забуваються поволі...
7
0
260
Жива
Ти завжди бачиш сенс у людях? Ти завжди бачиш сенс в словах? Правда є, вони тільки блудять Самого ж тебе , в твоїх же думках Я долоню свою гарячу Прикладу до замерзлих стін У них більше я сенсу бачу , Істини більше , вагомих причин . Я у жмені стисну невинну Чорну землю , що Бог створив . І не чутиму в ту хвилину Ваші крики, ниття і гнів . Від вітрів що у полі стадом Виють наче голодний звір , Візьму ліпшу собі пораду , Ніж від ваших слизьких манір . Моє серце належить живому , Там , де спокій знайде душа . Я там не відчуваю втому . Відчуваю , що я - жива . Це для мене цілющі ліки І розумні мені слова. Ця природа в мені навіки , Лиш для мене оті дива.
8
1
279