Доля мінлива
Субстанція Ночі
Зачерпнуть скривавлені долоні Мертвої води із джерела. На папері, де малюють долі Вирок хуртовина замела. Не розтопить лід на блідій шкірі Вогнище багряно-золоте. Ненаситній, непокірній силі Надто мало знов буде тебе. Сутінки сповзають на світанку, Сіль - солодка, надто білі крила. Не приймай погордливу осанку, Доля, як і все живе - мінлива.
2018-05-25 11:00:05
14
5
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (5)
Субстанція Ночі
@Роман Верлассен дякую))
Відповісти
2018-05-25 12:31:42
1
Анонім
Він чудовий😍
Відповісти
2018-05-25 18:07:41
1
Субстанція Ночі
@Анонім спасибі💖
Відповісти
2018-05-25 18:11:07
Подобається
Інші вірші поета
Сльозами з-під мокрих вій Мегаполіс Сила слова Золота тюрма
Інші поети
Роман Тихий
@volodimir_romanenko
varyat
@varyat
К.Мёрфи
@murphytalksmorse
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11500
Разве сложно сказать...
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...
53
16
3302