Між бетонних стін

Субстанція Ночі

Срібний відблиск місяця грав на твоїй шкірі, Гаснув сизий вогник в глибині очей. Прохолода застигала на блідому тілі, Падала під скрежетом схрещених мечей. Тінню гордовитою, несмиренним спогадом, Ланню бистроногою відступала вдаль. Обпалило розум твій недоладним здогадом: Усе, що назовні є - то лише вуаль. Вістрям незаточеним у мішень броньовану Тріскалась ілюзія, як гірський хрусталь Хижаку прикутому не догнать несковану, Хай дзвенить під сонцем гартована сталь. Серце гравіроване, тіло незахищене У законах людства потребує змін. Усе, що не схоже- мало бути знищене. Знала ж бо - слабким не місце між бетонних стін...

2018-07-29 19:31:34

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (1)

Lana

Новий Шевченко.Через 5 років ці вірші всі знатимуть на пам'ять.

Відповісти

2018-09-17 20:15:59

Подобається

Інші вірші поета

Мотиви снів Те, що звем любов'ю Чорні ігри Послання

Інші поети

Moi

@Moi_2000

- BFF MAİLİN Love Yourself -

@mehri_beshimova_yg6k

Юрий Voituk

@yura2016_voituk

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11256

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

3730