Послання

Субстанція Ночі

Ти думаєш надто багато. Зберись. Від світу, від інших, від себе сховатись... Що було сьогодні, що було колись... Хто дав тобі право так з себе знущатись? Замружити очі, втекти, уникати... Як смів докотитися ти до такого? Фальшиво всміхатись... Фальшиво кивати... Не чути безживного голосу свого. Одумайся, досить! Чи ще не набридло? Влаштовують власні напружені плечі? А погляд у дзеркалі, той, остогидлий, Який так вимолює підлої втечі? А може і зовсім не дивишся в себе, Згадати не можеш, які ж в твої очі? Відтінку ялини?... Блакитного неба? А може і карі... Чи кольору ночі? Ти хочеш рятунку? Заманлива думка. Та ніхто не зайде в зачинені двері, А вся адресована тобі підтримка Згорає і меркне в твоїй атмосфері. Давай порахуємо всі чорні миті, Щоб ти побачив, що твориш з собою. Біле чи чорне? Ми будем квиті, Коли свої страхи назвеш сміло "грою". З чого почати? Турбує питання, Метається ехом по закутках мозку. Як птаха безкрила, це тихе послання, Благаючи, гасне на чорному воску.

2019-07-07 11:28:36

6

5

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (5)

Серафім

@Субстанція Ночі Хах. Поки жива. Ти теж, тримайся…

Відповісти

2019-07-07 12:32:43

1

Man Vi

Класно ^^

Відповісти

2019-07-07 14:22:59

Подобається

Субстанція Ночі

@Man Vi спасибі))

Відповісти

2019-07-07 15:03:15

Подобається

Схожі вірші

Всі

Я отпущу с временем дальше ...

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Так было нужно , я это лишь знаю Ты ушёл как ветра свежости дым Оставив на прощание " прости ", Забрав с собою частичку души Я больше об этом перестала плакать , И начала двигаться дальше забыв Хоть было то лето яркости сладко , Но больше не стану также любить , Хоть постоянно всплывают твои лести фразы , Что мучали глубоко теплотою внутри, Я отпущу с временем дальше И буду двигаться без лишней слёзы, Я не веню тебя за такое решение И понимаю почему было так , Но время летит незаметно Ничего не оставив с собою забрав ...

44

9

3796

Приходи (RU-UA)

Ай

Черничные пироги, молоко с мёдом. Приходи. Почитаю тебе стихи и раны замажу йодом. Буду исцелять поэтапно все твои трещинки и порезы, даже в твоё заледеневшее сердце, поверь мне, — смело полезу. Повір! Залізу без страху. Без жалю, не боячись. Бо наше розпалене вогнище змушує бути хоч чимось. І тільки не хвилюйся — ми не розчинимось. Ні одне у одному, ні у часі. Мы снова столкнёмся, неспособные противостоять этой связи. Истощенные, но в друг друге, нашедшие дом. Якщо не перше життя, то і не перший том. Не перший різновид мов у моїх віршах. Не найдёшь меня в жизни? Отыщешь во снах. За той дверью, где я нам в пирог добавляю чернику. Приходи. Мне одной без тебя здесь ужасно дико.

42

3

2075