Послання
Ти думаєш надто багато. Зберись.
Від світу, від інших, від себе сховатись...
Що було сьогодні, що було колись...
Хто дав тобі право так з себе знущатись?
Замружити очі, втекти, уникати...
Як смів докотитися ти до такого?
Фальшиво всміхатись... Фальшиво кивати...
Не чути безживного голосу свого.
Одумайся, досить! Чи ще не набридло?
Влаштовують власні напружені плечі?
А погляд у дзеркалі, той, остогидлий,
Який так вимолює підлої втечі?
А може і зовсім не дивишся в себе,
Згадати не можеш, які ж в твої очі?
Відтінку ялини?... Блакитного неба?
А може і карі... Чи кольору ночі?
Ти хочеш рятунку? Заманлива думка.
Та ніхто не зайде в зачинені двері,
А вся адресована тобі підтримка
Згорає і меркне в твоїй атмосфері.
Давай порахуємо всі чорні миті,
Щоб ти побачив, що твориш з собою.
Біле чи чорне? Ми будем квиті,
Коли свої страхи назвеш сміло "грою".
З чого почати? Турбує питання,
Метається ехом по закутках мозку.
Як птаха безкрила, це тихе послання,
Благаючи, гасне на чорному воску.
2019-07-07 11:28:36
6
5