В супровід ритму

Субстанція Ночі

Під наглядом пильним - тисяч очей, Безмірно суворих від прожитих лих. Не в ладі з собою, і з ними. Він з тих, Хто в супровід ритму не схилить плечей. І більшості в такт не топитиме лід. В дощі не вбачає смертельних загроз. Він майстер життя, творець-віртуоз, Хай люди голосять: «так жити не слід». Хай люди волають: «не той і не так», Сплітаючи правду з невдалих теорій. Лише інших судять - не вершать історій, Нап'яливши святості білий піджак. Під взорами пильних, до болю, очей, Безмірно гарчих від прожитих бід, В суворому громі і дзвоні мечей Залишить свій зболено-правильний слід.

2018-08-14 12:49:58

21

5

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (5)

Субстанція Ночі

@Роман Верлассен дякую 😊😃

Відповісти

2018-11-04 17:33:45

1

Субстанція Ночі

@Man Vi дякую))) ні, не редагувала, воно якось само так виходить 😅

Відповісти

2018-11-04 17:37:51

1

Man Vi

ну ось у новому вірші помітив це: там ритм хромає)

Відповісти

2018-11-04 18:07:11

1

Схожі вірші

Всі

Пóдрузі

Asteriya

Ти — моє сонце у похмурі дні, І без тебе всі веселощі будуть чужі. Ти — наче мій рятівник, А я — твій вірний захисник. Не кидай мене у часи сумні, Бо без тебе я буду на дні. Прошу́, ніколи не залишай мене одну, Адже без тебе я точно потону. Хто я без тебе? Напевно, мене просто нема... Розкажу я тобі про все із цього "листа". Постався до цього обережно і слушно, Щоб не подумала ти, що це, може, бездушно. Адже писала я ці рядки довго, І ти не посмій не побачити цього! Ми же ж з тобою змалку завжди були разом, І дружбу нашу не зруйнуєш навіть часом. А ти пам'ятаєш, як на кухні говорили про хлопців? Ми зберігали всі секрети, наче у таємній коробці. Смієшся ти, як завжди, смішно, І не сказати про це буде грішно. Дуже подобаються мені наші розмови, Особливо, коли ти "ламаєш" свої брови. Чудово, коли твоя найкраща подруга — сестра. Адже не залишить в біді ніколи вона. А завжди буде поруч. Навіть якщо сам чорт стоїть ліворуч.

48

12

2775

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11693