Глава 11: Історія безсмертного світу
Джо нічого більше не сказавши друзям відкрила портал. Він вів у монастир,де вони знайшли Джона. Усі вирушили за нею. Дівчина помчала через сад до старої будівлі. Лише Джон зрозумів куди вона біжить. Це була стара бібліотека,а також архів записів про Інший світ та перебування усіх надприродних істот(включаючи безсмертних). Відставав від усіх лише Енді. Лише зараз він зрозумів чому подруга була витривалішою ніж він, вона ж була безсмертною,а він лише звичайною людиною.
Джорджія помахом руки розірвала ланцюг на вхідних дверях. Потім розмахом рук вона відкрила двері. Вона не мала часу дивитись на красу,яка була перед очима. Дівчина побігла в ряди книжкових полиць. Ніколас та інші кричали їй в слід,але вона ніби їх не чула.
Джо знайшла потрібну їй книгу в одному з рядів. Книжка була велика, товста в шкіряній обкладинці. Дівчина вибігла до друзів і показала їм її. На ній було написано великими буквами «Історія безсмертного світу».
- Як ті її знайшла? – викрикнув Джон, – всі вважали, що ця книга загублена?
- Озеро! Озеро мені показала де її шукати! – сказала твердим голосом дівчина.
- Але навіщо? – запитав Нік.
- Не знаю! – сумним голосом дівчина. – Цього воно мені не показало! Ми самі маємо догадатись,що дальше робити.
Тоді дівчина відкрила книгу на першій сторінці та раптом вони почали перекидатись. Зупинились на сторінці де було написано «Прородство про Кубок Безсмертя».
Дівчина запам’ятала останні слова прородство: «…Безсмертну врятує лише жертва люблячої душі». Вона вибігла на вулицю. Побачила цвітучу вишню(дуже схожу на сакуру). Джо сіла під нею прикрила обличчя руками і заридала. Вона не хотіла щоб хтось віддавав своє життя за нею, тим паче той хто їй дорогий. Адже цією «люблячою душею» може бути її мама, чи Нік, чи ще хтось з її друзів. З думок її витягнула чиясь рука, яка лягла їй на плече. Вона була важка, отже це не була Алекс. Дівчина підняла голову і побачила чоловічий силует. Її очам стало боляче адже незнайомець світився!
***
Усі сиділи за столом в бібліотеці в мовчанні. Ніхто не хотів нарушити мовчання. Джон вирішив все-таки сказати те, що було в усіх на думці:
- Нам потрібно знайти чашу до того, як її знайде Гепстер! Ми повинні захистити її ціною свого життя! Вона важливіша ніж кожен з нас!
- Значить я маю ризикувати своїм життям заради неї, а мені з цього навіть не буде ніякої вигоди! – різко сказав Кріс,а потім додав: – На відмінну від вас двох! – він вказав пальцем на Ніка і Джона.
- То вона має померти лише тому, що вона не буде стобою? – вскочив з крісла та з гнівом в голосі викрикнув Джон.
- Так! – сказав юнак різко і пішов від них геть.
Джон хотів вдарити його за такі слова: «Як він може так говорити?» - подумав хлопець. А Ніколас не міг стримати сліз,так як і Алексіс. Хлопець стримався на відмінну від його сестри. Вона ридала і не могла повірити, що говорив він. Це не був Крістіан! Це не міг бути він. Вона ніколи не бачила його таким. Потім вона подивилась на Ніка і побачила, як на його обличчі змішались різні почуття. Але найбільше там було болі. Кріс був їм,як брат. В цей момент вони втратили його. Втратили шматочок своїх душ, коли він пішов від них.
***
Джо прикрила рукою очі. А потім голос у її голові почав говорити. Дівчина слухала цей голос. Він здавався їй таким знайомим. Вона зрозуміла хто це був.
Раптом усе закінчилось. Джо зрозуміла, що їй потрібно розказати усе друзям. Вона прибігла до дверей бібліотеки і щойно тільки замітила, які вони красиві. Великі,важкі дерев’яні двері,з різними квітами та символами з металу. Дівчина доторкнулась до п’ятикутної зірки, такої як на медальйоні Джона. Вона відчула щось дивне, тому різко забрала руку.
Джо зайшла у середину й ахнула від здивування. Приміщення було великим та дуже красивим. Стіни були мармурні, білого кольору та трохи пожовклі в деяких місцях від часу. Повсюди були колони та вітражі. На них були зображені протистояння добра та зла. Дівчина побачила друзів та підійшла до них.
Вона замітила,що Кріса немає з ними,а ще не було Алекс. Джо вирішила не запитувати, де вони. Дівчина перейшла зразу до діла. Вона швидко встала так, щоб бачити їх усіх.
- Я знаю, що ми маємо робити!
- Звідки? Де ти була? – сказали одночасно Нік та Джон.
- Я була в саду! І до мене приходив ангел!
***
Крістіан вештався по території монастиря. Тут раптом йому прийшло вогняне послання. Він почав читати, що на ньому було написана:
«Я знаю,що ти б хотів щоб Джорджія була такою,як і ти.
Я можу тобі у цьому допомогти, а ти допоможеш мені.
Зустрінемось у лісі коло мого замку!
Щиро твій Валентин»
Хлопець був здивований тим що було написано у посланні. Його зацікавила пропозиція Валентина,тому він вирішив зустрітись з ним. Хлопець відкрив портал і пройшов у нього. Він не догадувався, що за ним увесь цей час спостерігали.
***
- Тобто ангел? – запитав Енді.
- Я бачила його силует, крила і він світився. Він був прекрасний! – у нею був такий голос,що вона сама не вірила,що він належить їй.
- Що він тобі сказав? – запитав у неї Джон.
- Він сказав…
Дівчина не встигла відповісти, бо забігла Алексіс і перебила її:
- Кріс пішов на зустріч з Валентином!
- Цього не може бути! Ти щось наплутала! Алексіс скажи,що ти жартуєш!
- Хотіла б я так сказати! Але це правда Нік! – її слова розбили хлопцеві серце.
- Цього не може бути!
- Може! – відповіли одночасно Джо та Джон.
- Ні! Друзі це не правда! Ну Джо ти знаєш,що цього не може бути!
- Вибач Нік, але ангел сказав, що один з нас через гнів стане ворогом!
- Так! Вона говорить правду! На озері я попросив,щоб мені показали, що буде відбуватись якщо ми не захистимо Джорджію. Озеро показало,як Кріс та Великий В об’єднались! Мені шкода!
- Ні! Ми можемо усе змінити!
- Нік! – тихо сказала Алексіс та положила руку йому на плече,це нагадало Джо її та Енді,адже вони були як брат та сестра. – Мені шкода,але він нас зрадив! – додала дівчина.
Раптово стало дуже тихо. Вони всі стояли мовчки. Тоді Енді вирішив нарушити її:
- Джо,що там з тим ангелом?
- З яким ангелом? – запитала Алекс.
- До мене приходив ангел! – сказала тихо дівчина.
- То,що він тобі сказав?
- Ми повинні знайти інших безсмертних! Але не тих, що живуть в Іншому Світі,а тих які переховуються в Людському!
- Тобто «переховуються»? – запитав Енді.
- Вони живуть в світі смертних через свою силу. Вона в них дуже велика! Тому вони скриваються там! – пояснив усім Джон!
- І ще…ангел сказав нам шукати не лише нефелімів(діти падших ангелів та смертних)…а також і… – Джо не знала як сказати друзям,що їм потрібно шукати і безсмертних,які служать злу.
- Що і? – запитав її Нік.
- Ми маємо шукати і безсмертних,які служать … злу! – сказала нарешті вона.
- Тобто злу? – запитав Енді схвильовано.
- Вампірів, сукубів, фейрі та інших! – сказав Джон.
- Ух ти! А навіщо вони нам? – запитав юнак.
- Щоб допомогти в боротьбі! – сказала Алексіс.
- І скількох нам потрібно шукати? – запитав Нік.
- Злих не знаю, а от одного безсмертного потрібно! – сказала Джорджія.
- Нам потрібно знайти одного безсмертного, такого як ми? – сказала Джон.
- І де його шукати? – запитала Алекс.
- Не зовсім такого,він набагато старший та сильніший! – сказала Джо, а потім додала: – Ви не повірити, але в Нью-Йорку!
Джорджія помахом руки розірвала ланцюг на вхідних дверях. Потім розмахом рук вона відкрила двері. Вона не мала часу дивитись на красу,яка була перед очима. Дівчина побігла в ряди книжкових полиць. Ніколас та інші кричали їй в слід,але вона ніби їх не чула.
Джо знайшла потрібну їй книгу в одному з рядів. Книжка була велика, товста в шкіряній обкладинці. Дівчина вибігла до друзів і показала їм її. На ній було написано великими буквами «Історія безсмертного світу».
- Як ті її знайшла? – викрикнув Джон, – всі вважали, що ця книга загублена?
- Озеро! Озеро мені показала де її шукати! – сказала твердим голосом дівчина.
- Але навіщо? – запитав Нік.
- Не знаю! – сумним голосом дівчина. – Цього воно мені не показало! Ми самі маємо догадатись,що дальше робити.
Тоді дівчина відкрила книгу на першій сторінці та раптом вони почали перекидатись. Зупинились на сторінці де було написано «Прородство про Кубок Безсмертя».
Дівчина запам’ятала останні слова прородство: «…Безсмертну врятує лише жертва люблячої душі». Вона вибігла на вулицю. Побачила цвітучу вишню(дуже схожу на сакуру). Джо сіла під нею прикрила обличчя руками і заридала. Вона не хотіла щоб хтось віддавав своє життя за нею, тим паче той хто їй дорогий. Адже цією «люблячою душею» може бути її мама, чи Нік, чи ще хтось з її друзів. З думок її витягнула чиясь рука, яка лягла їй на плече. Вона була важка, отже це не була Алекс. Дівчина підняла голову і побачила чоловічий силует. Її очам стало боляче адже незнайомець світився!
***
Усі сиділи за столом в бібліотеці в мовчанні. Ніхто не хотів нарушити мовчання. Джон вирішив все-таки сказати те, що було в усіх на думці:
- Нам потрібно знайти чашу до того, як її знайде Гепстер! Ми повинні захистити її ціною свого життя! Вона важливіша ніж кожен з нас!
- Значить я маю ризикувати своїм життям заради неї, а мені з цього навіть не буде ніякої вигоди! – різко сказав Кріс,а потім додав: – На відмінну від вас двох! – він вказав пальцем на Ніка і Джона.
- То вона має померти лише тому, що вона не буде стобою? – вскочив з крісла та з гнівом в голосі викрикнув Джон.
- Так! – сказав юнак різко і пішов від них геть.
Джон хотів вдарити його за такі слова: «Як він може так говорити?» - подумав хлопець. А Ніколас не міг стримати сліз,так як і Алексіс. Хлопець стримався на відмінну від його сестри. Вона ридала і не могла повірити, що говорив він. Це не був Крістіан! Це не міг бути він. Вона ніколи не бачила його таким. Потім вона подивилась на Ніка і побачила, як на його обличчі змішались різні почуття. Але найбільше там було болі. Кріс був їм,як брат. В цей момент вони втратили його. Втратили шматочок своїх душ, коли він пішов від них.
***
Джо прикрила рукою очі. А потім голос у її голові почав говорити. Дівчина слухала цей голос. Він здавався їй таким знайомим. Вона зрозуміла хто це був.
Раптом усе закінчилось. Джо зрозуміла, що їй потрібно розказати усе друзям. Вона прибігла до дверей бібліотеки і щойно тільки замітила, які вони красиві. Великі,важкі дерев’яні двері,з різними квітами та символами з металу. Дівчина доторкнулась до п’ятикутної зірки, такої як на медальйоні Джона. Вона відчула щось дивне, тому різко забрала руку.
Джо зайшла у середину й ахнула від здивування. Приміщення було великим та дуже красивим. Стіни були мармурні, білого кольору та трохи пожовклі в деяких місцях від часу. Повсюди були колони та вітражі. На них були зображені протистояння добра та зла. Дівчина побачила друзів та підійшла до них.
Вона замітила,що Кріса немає з ними,а ще не було Алекс. Джо вирішила не запитувати, де вони. Дівчина перейшла зразу до діла. Вона швидко встала так, щоб бачити їх усіх.
- Я знаю, що ми маємо робити!
- Звідки? Де ти була? – сказали одночасно Нік та Джон.
- Я була в саду! І до мене приходив ангел!
***
Крістіан вештався по території монастиря. Тут раптом йому прийшло вогняне послання. Він почав читати, що на ньому було написана:
«Я знаю,що ти б хотів щоб Джорджія була такою,як і ти.
Я можу тобі у цьому допомогти, а ти допоможеш мені.
Зустрінемось у лісі коло мого замку!
Щиро твій Валентин»
Хлопець був здивований тим що було написано у посланні. Його зацікавила пропозиція Валентина,тому він вирішив зустрітись з ним. Хлопець відкрив портал і пройшов у нього. Він не догадувався, що за ним увесь цей час спостерігали.
***
- Тобто ангел? – запитав Енді.
- Я бачила його силует, крила і він світився. Він був прекрасний! – у нею був такий голос,що вона сама не вірила,що він належить їй.
- Що він тобі сказав? – запитав у неї Джон.
- Він сказав…
Дівчина не встигла відповісти, бо забігла Алексіс і перебила її:
- Кріс пішов на зустріч з Валентином!
- Цього не може бути! Ти щось наплутала! Алексіс скажи,що ти жартуєш!
- Хотіла б я так сказати! Але це правда Нік! – її слова розбили хлопцеві серце.
- Цього не може бути!
- Може! – відповіли одночасно Джо та Джон.
- Ні! Друзі це не правда! Ну Джо ти знаєш,що цього не може бути!
- Вибач Нік, але ангел сказав, що один з нас через гнів стане ворогом!
- Так! Вона говорить правду! На озері я попросив,щоб мені показали, що буде відбуватись якщо ми не захистимо Джорджію. Озеро показало,як Кріс та Великий В об’єднались! Мені шкода!
- Ні! Ми можемо усе змінити!
- Нік! – тихо сказала Алексіс та положила руку йому на плече,це нагадало Джо її та Енді,адже вони були як брат та сестра. – Мені шкода,але він нас зрадив! – додала дівчина.
Раптово стало дуже тихо. Вони всі стояли мовчки. Тоді Енді вирішив нарушити її:
- Джо,що там з тим ангелом?
- З яким ангелом? – запитала Алекс.
- До мене приходив ангел! – сказала тихо дівчина.
- То,що він тобі сказав?
- Ми повинні знайти інших безсмертних! Але не тих, що живуть в Іншому Світі,а тих які переховуються в Людському!
- Тобто «переховуються»? – запитав Енді.
- Вони живуть в світі смертних через свою силу. Вона в них дуже велика! Тому вони скриваються там! – пояснив усім Джон!
- І ще…ангел сказав нам шукати не лише нефелімів(діти падших ангелів та смертних)…а також і… – Джо не знала як сказати друзям,що їм потрібно шукати і безсмертних,які служать злу.
- Що і? – запитав її Нік.
- Ми маємо шукати і безсмертних,які служать … злу! – сказала нарешті вона.
- Тобто злу? – запитав Енді схвильовано.
- Вампірів, сукубів, фейрі та інших! – сказав Джон.
- Ух ти! А навіщо вони нам? – запитав юнак.
- Щоб допомогти в боротьбі! – сказала Алексіс.
- І скількох нам потрібно шукати? – запитав Нік.
- Злих не знаю, а от одного безсмертного потрібно! – сказала Джорджія.
- Нам потрібно знайти одного безсмертного, такого як ми? – сказала Джон.
- І де його шукати? – запитала Алекс.
- Не зовсім такого,він набагато старший та сильніший! – сказала Джо, а потім додала: – Ви не повірити, але в Нью-Йорку!
Коментарі