Глава 7: Страшне прокляття
Коли незнайомець сказав свої останні слова, Джо захотіла осісти на землю,але юнак їй цього не дав зробити. Натомість він поглянув їй у вічі й вона побачила, щось близьке та дуже знайоме. Хлопець сказав:
- Ходімо зі мною! Я тобі усе розповім! Захочеш розкажеш потім друзям! Не переживай з ними буде усе гаразд! Ти мені довіряєш?!
Дівчина кивнула і пішла разом з ним. Друзі пішли з монахом,який підійшов. Вони відходили все дальше одне від одного,але Джо не переживала з цим хлопцем, але і не відчувала себе у безпеці.
Вони зайшли у приміщення і Джорджія зрозуміла,що це бібліотека. Вона була просторою,стеля була дужо високо, Джо відчула себе маленькою дівчинкою. В приміщені було пасмурно,але вона розглянула стобки книжок,які були дуже старі та красиві. Хлопець став коло столу та заговорив:
- Вибач я не представився. Моя ім’я – Джон Дерро.
- А я – Джорджія Хембервей! – сказала дівчина.
- Я можу відкрити тобі усю правду про тебе,але вона не дуже хороша!
- Я готова усе почути! – впевнено,але з відчаєм у голосі сказала дівчина.
- Я і ти – на пів ангели !
- Але я бачила як ти був старцем!
- Ми безсмертні! А це лише прикриття,закляття старіння! Мені уже 164 роки! Тобі як і мені завжди буде 18–20 років на вигляд! Ми залешаємось вічно молодими. Але на дітях падших ангелів і на них самих лежить прокляття!
- Яке прокляття?
- Якщо ти полюбиш смертну особу,ти або вона загинете! Ми не можемо бути щасливими із смертними! Так загинув твій батько! Після мого народження загинула моя мати,яка була одною з падших!
- Цього не може бути! Як? Це не можливо! – із сльозами на очах викрикувала дівчина.
- Це через почуття до цього мага!? Це ж так!
- Я не можу щоб хтось загинув через мене!
- Я також так говорив і думаю. Я б хотів когось покохати,але до тебе я не зустрічав жодної дочки когось з падших,лише хлопці. Я тобі мушу ще дещо розказати!
- Кажи! Я мушу усе знати!
- Мій батько був сильним магом! Мати жила до мого народження,і розказала батьку прородство,яке він розказав мені!
- Що за прородство?
- Присядь і я усе розкажу!
Друзі пішли в іншу сторону,протилежну Джо. Вони зайшли у приміщення,схоже на церкву. Сірі тьмяні стіни,погане освітлювання пригнічувала їх. Кріс ходив по прихожій, Алексіс сиділа на диванчику разом з Енді та Ніком. Кріс дуже хвилювався,Енді також. Хлопці не могли собі знайти заняття щоб не думати про Джо. Але Алекс їх заспокоїла сказала,щоб вони не переживали.
Джо сіла. Вона не встигла нічого сказати,як Джон почав говорити:
- У останнього з падших ангелів,який найдовше проживе,народиться дівчинка. Він її не побаче,бо загине захищаючи її. Так і сталось. Ти єдина з безсмертних дівчина. Відколи я живу ти перша.
- І що в мені такого?
- З твоєю кров'ю пов'язене також прородство, але яке я не знаю.
- То ось чому я потрібна Валентину! – з відчаєм у голосі прошепотіла вона.
- Вихід є,але я не знаю його. Але знаю як ми можемо дізнатись.
- Справді! – з надією сказала Джо.
- Так! Нам треба буде відправитись в Тибет!
- Чому туди?
- Там знаходиться Озеро Правди!
- Мої друзі мене саму не відпустять!
- Добре! Але ти повинна їм усе розказати.
Дівчина кивнула і вони пішли до виходу. Через усе подвір’я вони пішли до приміщення,яке знаходилось навпроти бібліотеки. Ідучи Джон сказав до неї:
- Я замітив ти любиш книги!
- Так! А як ти догадався?
- Побачив як ти дивилась на них! Не люблю хвалитись,але я прочитав усі книги у цій бібліотеці!
- Я б також так хотіла!
Джон зупинився. Узяв Джорджію за руку і сказав на вухо:
- Знай,ти можеш тут залишитись з тим хто може бути з тобою – живий!
- Джон… Мені…Я не знаю… Давай спершу розкажемо усе моїм друзям!
Джо не сказала більше нічого просто обняла хлопця. Вона не могла докінця йому довіритись, було щось не зрозуміле, чого вона пояснити. Коли вона обвила його шию руками,то почула якусь нитку у нього на шиї. Вона запитала:
- Що це?
- Амулет мого батька!
Хлопець показав їй підвіску у вигляді п’ятикутної зірки з срібла,на чорній товстій нитці. Вони продовжили йти до друзів.
Вони увійшли до приміщення і Джо побачила своїх друзів. Кріс зразу підбіг до дівчини і взяв її за руку,але вона відпустила його руку та відійшла від нього. Вона не очікувала, що відійшовши від Крістіана, вона підійде впритул до Джона. Джорджія почала говорити :
- Я повинна вам про себе дещо розказати!
- Що тобі він наговорив? – викрикнув Кріс. – Чому ти до нього ось так підходиш?
- Він тут ні до чого! Кріс присядь! Джон ти теж сядь! – Джо показала на диван,де сиділи Енді, Алексіс та Нік.
- Але Джо…
- Кріс я сказала сядь!
Дівчина на нього поглянула дуже пристально і це подіяло, хлопець сів.
Джорджія розказала усе,окрім того,що Джон запропонував їй тут залишитись. Усі сиділи не вимовив ні звуку. Крістіан був просто розбитий від почутого. Енді тепер для себе усе вирішив. Джон сказав,що вони можуть відправитись з ними до озера. Друзі погодились. Так почалась їхня нова пригода.
- Ходімо зі мною! Я тобі усе розповім! Захочеш розкажеш потім друзям! Не переживай з ними буде усе гаразд! Ти мені довіряєш?!
Дівчина кивнула і пішла разом з ним. Друзі пішли з монахом,який підійшов. Вони відходили все дальше одне від одного,але Джо не переживала з цим хлопцем, але і не відчувала себе у безпеці.
Вони зайшли у приміщення і Джорджія зрозуміла,що це бібліотека. Вона була просторою,стеля була дужо високо, Джо відчула себе маленькою дівчинкою. В приміщені було пасмурно,але вона розглянула стобки книжок,які були дуже старі та красиві. Хлопець став коло столу та заговорив:
- Вибач я не представився. Моя ім’я – Джон Дерро.
- А я – Джорджія Хембервей! – сказала дівчина.
- Я можу відкрити тобі усю правду про тебе,але вона не дуже хороша!
- Я готова усе почути! – впевнено,але з відчаєм у голосі сказала дівчина.
- Я і ти – на пів ангели !
- Але я бачила як ти був старцем!
- Ми безсмертні! А це лише прикриття,закляття старіння! Мені уже 164 роки! Тобі як і мені завжди буде 18–20 років на вигляд! Ми залешаємось вічно молодими. Але на дітях падших ангелів і на них самих лежить прокляття!
- Яке прокляття?
- Якщо ти полюбиш смертну особу,ти або вона загинете! Ми не можемо бути щасливими із смертними! Так загинув твій батько! Після мого народження загинула моя мати,яка була одною з падших!
- Цього не може бути! Як? Це не можливо! – із сльозами на очах викрикувала дівчина.
- Це через почуття до цього мага!? Це ж так!
- Я не можу щоб хтось загинув через мене!
- Я також так говорив і думаю. Я б хотів когось покохати,але до тебе я не зустрічав жодної дочки когось з падших,лише хлопці. Я тобі мушу ще дещо розказати!
- Кажи! Я мушу усе знати!
- Мій батько був сильним магом! Мати жила до мого народження,і розказала батьку прородство,яке він розказав мені!
- Що за прородство?
- Присядь і я усе розкажу!
Друзі пішли в іншу сторону,протилежну Джо. Вони зайшли у приміщення,схоже на церкву. Сірі тьмяні стіни,погане освітлювання пригнічувала їх. Кріс ходив по прихожій, Алексіс сиділа на диванчику разом з Енді та Ніком. Кріс дуже хвилювався,Енді також. Хлопці не могли собі знайти заняття щоб не думати про Джо. Але Алекс їх заспокоїла сказала,щоб вони не переживали.
Джо сіла. Вона не встигла нічого сказати,як Джон почав говорити:
- У останнього з падших ангелів,який найдовше проживе,народиться дівчинка. Він її не побаче,бо загине захищаючи її. Так і сталось. Ти єдина з безсмертних дівчина. Відколи я живу ти перша.
- І що в мені такого?
- З твоєю кров'ю пов'язене також прородство, але яке я не знаю.
- То ось чому я потрібна Валентину! – з відчаєм у голосі прошепотіла вона.
- Вихід є,але я не знаю його. Але знаю як ми можемо дізнатись.
- Справді! – з надією сказала Джо.
- Так! Нам треба буде відправитись в Тибет!
- Чому туди?
- Там знаходиться Озеро Правди!
- Мої друзі мене саму не відпустять!
- Добре! Але ти повинна їм усе розказати.
Дівчина кивнула і вони пішли до виходу. Через усе подвір’я вони пішли до приміщення,яке знаходилось навпроти бібліотеки. Ідучи Джон сказав до неї:
- Я замітив ти любиш книги!
- Так! А як ти догадався?
- Побачив як ти дивилась на них! Не люблю хвалитись,але я прочитав усі книги у цій бібліотеці!
- Я б також так хотіла!
Джон зупинився. Узяв Джорджію за руку і сказав на вухо:
- Знай,ти можеш тут залишитись з тим хто може бути з тобою – живий!
- Джон… Мені…Я не знаю… Давай спершу розкажемо усе моїм друзям!
Джо не сказала більше нічого просто обняла хлопця. Вона не могла докінця йому довіритись, було щось не зрозуміле, чого вона пояснити. Коли вона обвила його шию руками,то почула якусь нитку у нього на шиї. Вона запитала:
- Що це?
- Амулет мого батька!
Хлопець показав їй підвіску у вигляді п’ятикутної зірки з срібла,на чорній товстій нитці. Вони продовжили йти до друзів.
Вони увійшли до приміщення і Джо побачила своїх друзів. Кріс зразу підбіг до дівчини і взяв її за руку,але вона відпустила його руку та відійшла від нього. Вона не очікувала, що відійшовши від Крістіана, вона підійде впритул до Джона. Джорджія почала говорити :
- Я повинна вам про себе дещо розказати!
- Що тобі він наговорив? – викрикнув Кріс. – Чому ти до нього ось так підходиш?
- Він тут ні до чого! Кріс присядь! Джон ти теж сядь! – Джо показала на диван,де сиділи Енді, Алексіс та Нік.
- Але Джо…
- Кріс я сказала сядь!
Дівчина на нього поглянула дуже пристально і це подіяло, хлопець сів.
Джорджія розказала усе,окрім того,що Джон запропонував їй тут залишитись. Усі сиділи не вимовив ні звуку. Крістіан був просто розбитий від почутого. Енді тепер для себе усе вирішив. Джон сказав,що вони можуть відправитись з ними до озера. Друзі погодились. Так почалась їхня нова пригода.
Коментарі