Глава 13: Ще один новоспечений безсмертний
Джо не могла повірити, що це бліде та обм’якле тіло – її Енді. Хлопець лежав на диванчику в його будинку. Коло нього сиділа Алекс та ридала. Джон стояв коло вікна та тримався за голову. Джорджія одразу захотіла прибити його на місці. Вона вже почала напрямлятись до нього, але її злапав хтось за руку. Це був не Нік, дівчина це відчула.
- Не потрібно! Він не винен. Так Джон Дерро не найкраща людина на землі, але у цьому його вини немає. – сказав Філіп тихо дівчині.
- Ти знаєш… – вона не встигла договорити, бо Джон обернувся. Коли він побачив Філа, то його обличчя стало ще серйознішим, ніж завжди.
- Містер Купер! Я й не здивований. Але тобі тут нічого не світить, підлий виродку! – сказав нефілім з гнівом у голосі.
- Містер Дерро! Як приємно знову вас бачити! Я – не ви, мені не потрібно щось для того, щоб допомогти цій прекрасній леді! – Філіп глянув на Джо своїми зеленими очима. Від цього погляду в її серці щось йойкнуло.
- Я не вірю жодному … - він не встиг завершити своє речення, бо його перебила Алекс.
- Свої стосунки будете виясняти пізніше. А зараз потрібно щось зробити… - дівчина зупинилась на секунду і поглянула на Енді. Вона знову почала плакати, але закінчила своє речення. – З цим щось треба робити! Ми не можемо його так залишити! Я не можу його втратити!
Дівчина знову почала ридати. Джо підійшла до неї та обійняла. Алекс усю трясло, сльозу почали просочуватись на плече Джорджії. Вона не замітила, як і сама почала плакати. « Це я у всьому винна!» - подумала про себе дівчина.
- Ти ні в чому не винна! – викрикнув Філіп. – Досить себе звинувачувати!
- Ти що і думки мої чуєш!?
- Звісно! Я твої, а ти мої. – це розізлило дівчину.
- Ви що зв’язані? – ці слова належать Джону.
- Так! Це сталось, бо хтось позбавив її сил! – відповів Ніколас.
Почувши ці слова Дерро поринув у думки. А Філіп підійшов до Ніка, і вони почали про щось говорити. Джорджія хотіла поринути у спогади, але її весь час відволікали думки Філа. Він з Ніколасом про щось розмовляли, проте дівчина не чула їх. Вона зосередилась на думках Філіпа. Той перебирав у голові усі можливі заклинання, які можуть повернути Енді у звичайній для хлопця формі. Купер знав, що Джо не захоче бачити свого друга вампіром. Тому шукав у своїй пам’яті все, що могло йому допомогти у цьому. Раптом її переповнила злість і дівчина більше не стримувалась.
***
Крістіан сидів з Великим на дивані у кімнаті для гостей(тій, яку Валентин виділив для юнака). Хлопець чекав поки той все йому пояснить. Гепстер набрав повітря у груди, потім видихнув та заговорив:
- Я ставлю над ними досліди! Відловлюю їх, беру кров та роблю ін’єкції магам. Деякі з них самі погоджуються! Ну, а ту дівчину я впіймав на тому, як вона цупила мої лікувальні трави! Вона сама винна. – сказав чоловік та відпив трохи вина з свого келиха, показуючи цим, що він закінчив говорити та надає слово хлопцю.
- Ну якщо місіс Хембервей у Вас немає, тоді де вона? – юнак був здивований своєму спокійному тону та запитанню, адже у нього на думці були зовсім інші питання.
- Я не знаю! Вона мене обхитрила та втекла. Я вже три дні її шукаю!
- А навіщо вам ставити досліди над демонами та магами? – це було головне запитання, яке їло Кріса із середини.
- Крістіан, про це ти зараз дізнаєшся! – у кутику його губ заграла легка лукава усмішка.
Потім хлопець помітив у руках Валентина, що щось блиснуло. Раптом юнак відчув, як у його шию увійшла холодна голочка і з неї у його кров потрапило щось. Його тіло зразу почало боліти та вигинатись дугою. У хлопця було враження, що воно йому вже не належить. По венах текла інфікуюча його кров демона, а може і декількох. Повіки Кріса стали дуже важкими. Він поринув у темряву.
***
Мозок Енді якби працював, але хлопець не міг відкрити очей, поворухнутись чи сказати щось. Хлопець не міг згадати, що з ним сталось. Він чув, що коло нього є Джо, Алексіс, Ніколас та Джон. А ще він почув не знайомий йому голос, він належав хлопцеві, якого називали Філіпом. Енді відчув його запах. « Цитрусові» - подумав хлопець. Раптом він почав згадувати. Бар. Вампіри. Алекс і Джон з ними боролись. Раптом хтось схопив хлопця та потягнув до себе. Це був той високий вампір із світлим волоссям. Бертон Мертеді. Енді згадав, як Берт встромив свої клики хлопцеві у шию. Спершу була гостра біль, а потім все змінилось на приємні відчуття. «Неначе я був дією наркотиків!» - подумав хлопець. А потім знову біль та поглинаюча його темрява.
***
Джо підбігла до Джона та почала до нього щось говорити, але хлопець ніяк не реагував на дівчину. Джорджія уже хотіла ударити хлопця, але її зупинила чиясь рука.
- Не потрібно цього робити! – ці слова належали зеленоокому юнаку.
- Але це він мав за ним стежити. Він не впорався з цим. Це все його вина! – Джо підняла руку щоб ударити Філіпа, але той виявився швидшим.
- Він цього не вартий! – він притягнув її до себе та надвис над нею, саме у такій позі він прокричав ці слова їй в обличчя, не зводячи з неї очей. Джорджія стало важко дихати від його погляду. Раптом коло них появився Ніколас.
***
Після схватки з магом та нефелімом Андреа почувалась втомленою. Бертон сидів навпроти вампірші й на його обличчі була легка усмішка. Зовсім маленька у лівому кутику губ. Ця маленька «усмішка» розізлила Андреа ще більше, ніж якби він хихотав, як божевільний.
- Чому ти шкіришся? Я не бачу нічого смішного. Ми єдині хто вижив з нашої родини! – останні слова вона сказала йому прямо в обличчя. Безсмертна тримала вампіра за щоки, сильно стискуючи пальці на них. Якби Берт був смертним, то б залишились сліди від її пальців та подряпини від нігтів.
- Ей! Я тобі завжди казав, що вони слабкі. Ти сама мене вчила, що виживають лише сильні! – він відштовхнув її руку та вже стояв й дивився на неї згори вниз.
- Ти знаєш як вампірам важко створювати собі подібних? – Бертон потряс головою й відступив від Андреа на декілька кроків, адже він й справді не створював вампірів.
- Я так і думала! Так ось я тобі розповім, що відчуває безсмертний нашого виду, коли… - вона не встигла договорити, бо Берт закричав. Його голос звучав дивно. У нього було враження, що він знову помирає. Біль був у всьому тілі. Безсмертне створіння закричало в останнє й поринуло в темряву.
- Не потрібно! Він не винен. Так Джон Дерро не найкраща людина на землі, але у цьому його вини немає. – сказав Філіп тихо дівчині.
- Ти знаєш… – вона не встигла договорити, бо Джон обернувся. Коли він побачив Філа, то його обличчя стало ще серйознішим, ніж завжди.
- Містер Купер! Я й не здивований. Але тобі тут нічого не світить, підлий виродку! – сказав нефілім з гнівом у голосі.
- Містер Дерро! Як приємно знову вас бачити! Я – не ви, мені не потрібно щось для того, щоб допомогти цій прекрасній леді! – Філіп глянув на Джо своїми зеленими очима. Від цього погляду в її серці щось йойкнуло.
- Я не вірю жодному … - він не встиг завершити своє речення, бо його перебила Алекс.
- Свої стосунки будете виясняти пізніше. А зараз потрібно щось зробити… - дівчина зупинилась на секунду і поглянула на Енді. Вона знову почала плакати, але закінчила своє речення. – З цим щось треба робити! Ми не можемо його так залишити! Я не можу його втратити!
Дівчина знову почала ридати. Джо підійшла до неї та обійняла. Алекс усю трясло, сльозу почали просочуватись на плече Джорджії. Вона не замітила, як і сама почала плакати. « Це я у всьому винна!» - подумала про себе дівчина.
- Ти ні в чому не винна! – викрикнув Філіп. – Досить себе звинувачувати!
- Ти що і думки мої чуєш!?
- Звісно! Я твої, а ти мої. – це розізлило дівчину.
- Ви що зв’язані? – ці слова належать Джону.
- Так! Це сталось, бо хтось позбавив її сил! – відповів Ніколас.
Почувши ці слова Дерро поринув у думки. А Філіп підійшов до Ніка, і вони почали про щось говорити. Джорджія хотіла поринути у спогади, але її весь час відволікали думки Філа. Він з Ніколасом про щось розмовляли, проте дівчина не чула їх. Вона зосередилась на думках Філіпа. Той перебирав у голові усі можливі заклинання, які можуть повернути Енді у звичайній для хлопця формі. Купер знав, що Джо не захоче бачити свого друга вампіром. Тому шукав у своїй пам’яті все, що могло йому допомогти у цьому. Раптом її переповнила злість і дівчина більше не стримувалась.
***
Крістіан сидів з Великим на дивані у кімнаті для гостей(тій, яку Валентин виділив для юнака). Хлопець чекав поки той все йому пояснить. Гепстер набрав повітря у груди, потім видихнув та заговорив:
- Я ставлю над ними досліди! Відловлюю їх, беру кров та роблю ін’єкції магам. Деякі з них самі погоджуються! Ну, а ту дівчину я впіймав на тому, як вона цупила мої лікувальні трави! Вона сама винна. – сказав чоловік та відпив трохи вина з свого келиха, показуючи цим, що він закінчив говорити та надає слово хлопцю.
- Ну якщо місіс Хембервей у Вас немає, тоді де вона? – юнак був здивований своєму спокійному тону та запитанню, адже у нього на думці були зовсім інші питання.
- Я не знаю! Вона мене обхитрила та втекла. Я вже три дні її шукаю!
- А навіщо вам ставити досліди над демонами та магами? – це було головне запитання, яке їло Кріса із середини.
- Крістіан, про це ти зараз дізнаєшся! – у кутику його губ заграла легка лукава усмішка.
Потім хлопець помітив у руках Валентина, що щось блиснуло. Раптом юнак відчув, як у його шию увійшла холодна голочка і з неї у його кров потрапило щось. Його тіло зразу почало боліти та вигинатись дугою. У хлопця було враження, що воно йому вже не належить. По венах текла інфікуюча його кров демона, а може і декількох. Повіки Кріса стали дуже важкими. Він поринув у темряву.
***
Мозок Енді якби працював, але хлопець не міг відкрити очей, поворухнутись чи сказати щось. Хлопець не міг згадати, що з ним сталось. Він чув, що коло нього є Джо, Алексіс, Ніколас та Джон. А ще він почув не знайомий йому голос, він належав хлопцеві, якого називали Філіпом. Енді відчув його запах. « Цитрусові» - подумав хлопець. Раптом він почав згадувати. Бар. Вампіри. Алекс і Джон з ними боролись. Раптом хтось схопив хлопця та потягнув до себе. Це був той високий вампір із світлим волоссям. Бертон Мертеді. Енді згадав, як Берт встромив свої клики хлопцеві у шию. Спершу була гостра біль, а потім все змінилось на приємні відчуття. «Неначе я був дією наркотиків!» - подумав хлопець. А потім знову біль та поглинаюча його темрява.
***
Джо підбігла до Джона та почала до нього щось говорити, але хлопець ніяк не реагував на дівчину. Джорджія уже хотіла ударити хлопця, але її зупинила чиясь рука.
- Не потрібно цього робити! – ці слова належали зеленоокому юнаку.
- Але це він мав за ним стежити. Він не впорався з цим. Це все його вина! – Джо підняла руку щоб ударити Філіпа, але той виявився швидшим.
- Він цього не вартий! – він притягнув її до себе та надвис над нею, саме у такій позі він прокричав ці слова їй в обличчя, не зводячи з неї очей. Джорджія стало важко дихати від його погляду. Раптом коло них появився Ніколас.
***
Після схватки з магом та нефелімом Андреа почувалась втомленою. Бертон сидів навпроти вампірші й на його обличчі була легка усмішка. Зовсім маленька у лівому кутику губ. Ця маленька «усмішка» розізлила Андреа ще більше, ніж якби він хихотав, як божевільний.
- Чому ти шкіришся? Я не бачу нічого смішного. Ми єдині хто вижив з нашої родини! – останні слова вона сказала йому прямо в обличчя. Безсмертна тримала вампіра за щоки, сильно стискуючи пальці на них. Якби Берт був смертним, то б залишились сліди від її пальців та подряпини від нігтів.
- Ей! Я тобі завжди казав, що вони слабкі. Ти сама мене вчила, що виживають лише сильні! – він відштовхнув її руку та вже стояв й дивився на неї згори вниз.
- Ти знаєш як вампірам важко створювати собі подібних? – Бертон потряс головою й відступив від Андреа на декілька кроків, адже він й справді не створював вампірів.
- Я так і думала! Так ось я тобі розповім, що відчуває безсмертний нашого виду, коли… - вона не встигла договорити, бо Берт закричав. Його голос звучав дивно. У нього було враження, що він знову помирає. Біль був у всьому тілі. Безсмертне створіння закричало в останнє й поринуло в темряву.
Коментарі