Глава 3: Усе моє життя - брехня

Коли Джо із новими знайомими дійшли до її будинку,то всі завмерли від жаху. Дівчина закричала. Її будинок – палав. Вона кричала крізь сльози:

- Мама! О ні,моя мати! Мама!

І тут хтось підійшов і обійняв її. Вона подумала ,що це Енді. Коли вона пригорнулась до хлопця,вона зрозуміла – це не її друг. Джо підняла голову і побачила,що її обнімає Кріс. Від здивування вона навіть на мить забула про те,що її домівка горить. Але прийшла до тями,коли почула,як кричить Енді. І вона подивилась у ту ж сторону ,яку дивився друг і побачила те,що бачить він. До них наближався монстр. Він був велетенським,з щупальцями по всьому тілу,з короткими ногами і довгими руками,на кінцях яких були довгі кігті. З пащі монстра показувались багацько гострих зубів. Алексіс закричала:

• Нік,відкривай портал!

Хлопець сказав щось на латині і змахнув рукою. Перед ними з’явилась чорна діра. Алексіс схопила за руку Енді та затягнула його туди,потім зайшов Ніколас. Останніми потрапили туди Джо та Кріс. Хлопець йшов останнім і монстр його зачепив кігтями.

Джо перелякалась за хлопця так сильно,що її сили почали проявлятись. Вона не очікувала ,що може робити такі речі. Вона просто його тримала на руках,сидячи на траві. Джорджія не звернула уваги на те куди потрапила. Усі дивились, як плече Кріса заживало. Хлопець почав приходити до тями, і коли побачив над собою лише Джо усміхнувся і сказав:

• Я знав ,що у тебе є сили! Я був впевнений ,що ти не звичайна! І для мене ти особлива,я це зразу зрозумів!

Сказавши це він поринув у сон. Його плече зажило,але отрута залишився у крові. Йому снилось,як він рятує Джо,а вона його.

Коли Кріс відключився його підняли хлопці. Енді не був дуже радий ,тому що вони тут,Джо не розуміла чому. Усю дорогу Крістіан бормотав щось, переважно ім’я Джо і від цього дуже бісилась Алексіс,а Джорджії було приємно.

Вони йшли лісом. Дівчина сумнівалась ,що вони знайдуть який будинок. Але десь через пів години показався великий будинок,дуже похожий на дім самої Джо. Він був схожий на міні замок. Енді запитав чий це будинок і Алексіс сказала,що їхньої сім’ї.

Коли вони зайшли у дім ,то Джо була вражена інтер’єром. Будинок родини Темберлі( це прізвище Алексіс та Ніколаса) усередині був просто шикарний і вишуканий. Будинок нагадував дівчині про те, що її домівка згоріла і її мати,можливо, разом з ним. Було таке враження ,що вони перенеслися у XVIII століття. Повсюди були колони,які прикрашали квіти(мабуть, чарівні,бо дівчина їх не бачила до того). На вітражах були зображені люди,які борються з різними монстрами та іншими людьми. Стіни були завішані портретами родини Темберлі та звичайними картинами. Джо перед ними завмерла на декілька секунд,але прийшла до тями згадавши про пораненого Кріса.

Хлопець мичав від болю,і чомусь весь час повторяв два імені: Джо та Джонатан. Джорджія не знала хто такий Джонатан,але як потім вияснилось – це батько Крістіана. Джонатан Дермер – помер два роки тому. Його вбив Валентин,але чому ніхто не розумів. Кріс важко пережив смерть батька,адже матері він не знав. Мити хлопця – Елеонора померла при родах,і хлопець винив себе у її смерті. Він був першою дитиною у сім’ї та єдиною,батько більше не одружувався. Вони з сином так і жили сімнадцять років самі,доки Джонатан не помер. Після смерті батька хлопець жив сам. Йому допомагали батьки Алексіс і Ніколаса,бо були близькими друзями його батька та й хлопця було шкода,в сімнадцять залишитися круглою сиротою. Зараз уже хлопцю дев’ятнадцять і він любить згадувати батька.

Крістіан – високий на зріст,худощавий із білявим волоссям з відтінком русого,яке було по лопатки. У нього були чистого кольору сірі очі,які гармонійно доповнювали усю картину його образу. Як і в першу зустріч(на думку дівчини, сталась вона у її сні) вона продовжувала думати, що він ідеальний. Але вона помилялась Кріс – не був таким не винним як здавалося. Він міг запросто вбити монстра чи людину. Він ще розчарує своїх близьких у майбутньому.

Не дивлячись на усі недоліки ,всі хто знав хлопця возвеличували його. Джо не зрозуміла ,чому Енді Кріс зразу не сподобався. Про це Джо дізнається пізніше. Алексіс не була в захваті від дівчини. Тому почала її у всьому звинувачувати:

• Це ти у всьому винна! – закричала брюнетка і показувала пальцем на Джо.

• Я? – здивовано запитала дівчина. – І у чому я ж винна?

• У тому ,що Кріс поранений!

• Хочу тобі нагадати,мій будинок згорів і я не хотіла такого. А мама… - сказала Джо і притихла на мить, а потім додала: – Я навіть не знаю чи жива вона!

• Алексіс чому ти кричиш на дівчину? – запитав Нік.

• Бо вона у всьому винна! – закричала дівчина. – Вона у всьому винна!

• Я впевнений вона не хотіла такого. А Кріса я зараз зцілю! – спокійно сказав хлопець і додав: – З ним усе буде гаразд.

Сказавши це хлопець узявся до роботи. Він щось шепотів над тілом хлопця і розводив руками над ним. Алексіс повела Енді на кухню чимось нагодувати, Джо теж хотіла їсти,але не покинула хлопця. До того ж їй було цікаво,що робить Ніколас.

Алексіс сказала ,що батьки поїхали на зібрання і залишили їх самих. Якби були Ребекка і Крістофер(так називались батьки Алексіс та Ніка), то хлопець б одразу поправився. Збори зібрали через Валентина Гепстера.

Валентин Гепстер – злий чаклун. Він недавно перейшов на чорну магію(перед тим як вбив батька Кріса),кажуть до того чоловік був прекрасни білим чаклуном. Він став лихим ,бо його не хотіли вибрати головним магом. Джо щастило ще його не бачити.

Із своїх думок дівчину вивів знайомий голос. До неї звертався Енді:

• Джо…. Ей Джо! Ти мене чуєш?

• О,так. Що ти хотів? – запитала дівчина.

• Тобі треба поїсти! Ти якась дуже бліда! – стурбовано сказав хлопець.

• Цікаво чого б це? – саркастичним голосом сказала дівчина і продовжила: – Я дізнаюсь,що маю якісь дурні сили, і тут моя домівка палає, і я не знаю чи жива моя мама! А ще за нами гнався монстр і поранив хлопця.

• А ти знаєш ,що ти його врятувала! – сказав Нік. Хлопець уже закінчив над Крістіаном.

• Я? – запитала дівчина.

• Так ти! Ти його зцілила майже повністю! – сказав впевненим голосом хлопець. – Якби я не знав,що ти не знаєш про свої сили,я б подумав ,що ти сильна біла відьма. Вилікувати рану і водночас почати лікувати від отрути демона можуть лише сильні чаклуни, наприклад мої батьки, а не як не шістнадцятилітні дівчата!

• Мені через сім днів буде вісімнадцять! – про бормотала Джо.

• Уммм так як Алексіс! – здивовано сказав хлопець.

• І мені! – викрикнув Енді.

• Ви з Алексіс – брат і сестра ? – запитала дівчина.

• Так! – впевнено і коротко сказав Нік.

• Ви похожі з нею. Однакове волосся,схожі очі,але в тебе темніші! Чому? – запитала Джорджія.

• Я старший ,мені двадцять і тому трохи сильніший. Ось тому вони трохи відрізняються.

• Зрозуміло! – сухо відповіла дівчина. І на цьому розмова закінчилась. Але якісь не зрозумілі відчуття виникли у дівчини та вона не надала їм значення.

Пройшло мабуть ще три,чотири години поки Кріс прийшов до тями. Коли він отямився дівчини не було коло нього, Алексіс показала їй їхню маленьку домашню бібліотеку( Джо б не сказала ,що вона була «маленькою»). Бібліотека була просто величезна, з високою стелею. Замість стелі був красивий вітраж у вигляді купола,схожий до того ,що був у дівчини вдома. Джо любила читати книги і просиділа за ними доти,доки їй не сказали ,що Кріс отямився. Почувши це вона швидко побігла до нього. Джорджія забігла у вітальню і закричала:

• Ти живий! Усе гаразд? – схвильовано скрикнула Джо.

• Так я живий! – з радістю в голосі сказав Крістіан і запитав: – Ти за мене переживала?

• Звісно,ти мало не помер,через мене! - з сумом у голосі сказала дівчина.

У вітальні були лише вони, Нік випровадив усіх коли зайшла Джо. Тому Кріс і Джо не хвилювались,що їх хтось почує і побачить хіба,що підслуховуватиме хтось. Дівчина сіла коло хлопця з сльозами на очах. Кріс це помітив. Він обняв її і сказав:

• Але ти мене врятувала! Якби не ти я б зараз не сидів тут і не обнімав тебе. Ти мій янгол!

Він підняв її голову,стер сльози і доторкнувся до її щоки. Від його доторку дівчина вкрилась мурашками. Джо подумала: « Невже він мене зараз поцілує?». Але ні,хлопець провів рукою по її волоссі, щоці та губах і сказав:

• Ти мій янгол! І я так хочу тебе поцілувати,але твій хлопець цього не зрозуміє! – сказав з жалісно хлопець.

• Мій хто? – запитала злобно дівчина. – Про кого ти?

• Хлопець з яким ти була у парку і який зараз тут! Ви ж хлопець і дівчина,правда? – запитав Кріс.

• Хто таке сказав? Він мій найкращий друг! – закричала дівчина.

• Алексіс та я й сам замітив в парку як він на тебе дивиться!

• І як він дивиться? – запитала нахабно дівчина.

• Так як я на тебе, але бачу це не взаємно.

• Він мій найкращий друг! Більше нічого! – сказала Джо і подумала: « Хотіла я про тебе теж таке сказати», але вона не сказала цього,а просто опустила голову.

• Справді друг? – з радістю в голосі сказав Крістіан.

• Так! – коротко сказала дівчина. І не встигла нічого сказати. До кімнати забіг Енді.

Джо відпрянула від хлопця і зразу покарала себе за це в думках. Енді був веселий,але побачивши їх разом усмішка зникла. Джо не знаючи ,що робити запитала:

• Що таке? Щось сталось?

• Нічого! – злісно сказав хлопець крізь зуби.

• Ти впевнений? – запитав Кріс.

• А ні,сталось. Я стирчу тут, фіг знає де, з якимось божевільним і його другом. – сказав знервовано хлопець.

• Ти не згадав Алекс! І цей божевільний з другом врятував тобі життя,ціною свого! – видав Крістіан.

Хлопець притих тому Джорджія додала:

• Енді ,що з тобою? – схвильовано запитала дівчина.

• Я закоханий в тебе вже три роки, а ти цього не помічаєш. Але кидаєшся на шию, першому красунчику! Не хочу вас бачити! Попрошу Алексіс відкрити портал до мого дому! Прощавайте!

• Енді стій! – закричала Джо,але хлопець не обернувся.

Дівчина сіла на диванчик і гірко заплакала. Кріс сів коло неї,обійняв і сказав на вухо:

• Він повернеться! Ти його не втратила!

• Ні,втратила! Я втратила найкращого друга!

• Ви будете друзями,я впевнений!

Дівчина положила голову йому на плече і задумалась: « Хто я така?»…