Глава 12: Ось і ще декілька загаткових безсмертних
І ось друзі знову пройшли через портал в Центральному парку. Вони не знали, де саме живе безсмертний. Адже він був скритий, але ангел сказав у якому окрузі Нью-Йорка він живе. Дівчина не вірила,коли ангел сказав, що безсмертний живе в Брукліні. В рідному дівчині районі коло неї жив безсмертний. «Цікаво, а мати знала про нього?» – подумала Джо. Коли вона згадали в її серці щось йойкнуло. Вона не знала де мати, але здогадувалась, що поруч з Валентином. Вони вирішили розділитись Алексіс пішла з Енді та Джоном(хоч він хотів піти з Ніком та Джорджією). Джо пішла з своїм коханим. Вони так розділились, щоб у кожній групі була та людина,яка знає місцевість. Але Енді не має сили, тому їх пішло троє.
У Джорджії було дивне відчуття. Вона ніби відчувала щось, але що саме пояснити не змогла. Щось у середині дівчини підказувало куди потрібно йти. Вона взяла Ніка за руку і потягнула за собою.
***
Крістіан пройшов через портал і побачив перед собою величавий людський силует. Це був Валентин Гепстер. Кріс був майже одного зросту з поганцем, але чоловік трохи вищий. Чорне волосся було темне, як вороняче перо і дуже густе. Тіло було мускулисте. Хлопець був високим та худощавий,але накачаним. Гепстер не був таким худим,як Кріс. У нього було більше м’язів і вони всі були тверді,як камінь. Очі у нього були чорні та в них горів вогник, зловіще іскріння. Хлопець випрямився та сказав:
- То чим ти можеш мені допомогти? Як Джорджія може стати смертною?
Валентин розсміявся. Його сміх стояв ехом у голові Крістіана, а потім він почув його голос, гордий та власний:
- Залежить чим ти мені допоможеш! Ході поговоримо. – вони напрямились до замку Валентина.
***
Джо вела Ніка дуже впевнено. Вони йшли по вуличкам. Раптом дівчина зупинилась навпроти будинку. Він був невеликим, лише перший поверх та горище. На терасі з одної сторони стояв столик із зручними, великими плетеними кріслами, а ще диванчик під стіною будинку. З іншої сторони була невелика гойдалка з м’якими подушками. Дівчина відразу захотіла сісти на неї з кружкою гарячої кави в руках, забути про все, що з нею відбувається.
Дівчина вибігла по сходинках на крильце. Ще раз подивилась по сторонах, помилувалась цією спокійною обстановкою і постукала у двері.
***
Енді водив друзів по всюди, де Джон відчував великі згустки енергії. Проте це нічого не давало. Кожного разу там були або сильні маги, або просто місця сили. Але раптово хлопець відчув прилив сили, який кликав його. Це була сила інша від усіх попередніх. Вона йшла від безсмертного, але якого хлопець не знав. Джон подумав, що це той кого вони шукають. Тому він сказав друзям куди вони напрямляються. Усі пішли туди куди Джон показав.
***
Крістіан з Валентином швидко дійшли до його будинку. Краще сказати замку чи палацу. Перед його очами були величезна будівля. Дуже красиві кам’яні та мармурні статуї були розміщені по всій території будинку. Але хлопець ніде не бачив горгулій. « Мабуть вони не підтримують точку зору Гепстера?» – подумав про себе хлопець. Навколо стояли горщики з магічними рослинами. Коли хлопець проходив поряд з ним, вони почали шепотіти йому. Раптом Валентин змахнув рукою і вони затихли. Хлопець так нічого і не зрозумів з того,що вони говорили йому.
Маг змахнув руками і двері розпахнулись. Вони зайшли в вітальню, яка була просто величезною. Вони сілі на диван, який стояв в середині кімнати. На скляному столику, що стояв перед ними, з’явились свіжі фрукти, тістечка та чай. Хлопець навіть не глянув на них, бо він був заворожений картинами. Вони були повсюди. Переважна їхня кількість була про падших ангелів та їх дітей, прородство та роль нефілімів у житті смертних. Картини нагадали хлопцю про Джо, Ніка і про те, як вони з ним поступили. Хвиля злості та гніву нахлинули на нього: « Я повинен їм помститись!». Ця думка промайнула у Кріса в голові. Він повинен це зробити, щоб їм було так боляче, як і йому.
- Чим вам допомогти? – із злістю в голосі сказав хлопець.
***
Джо не встигла постукати у двері, як вони розпахнулись і на порозі стояв юнак на вигляд років двадцяти. Перед нею був дуже високий юнак з каштановим волоссям, яке так гармонійно дивилось з його зеленими очима. Він був спортивної будови, незважаючи на зріст. Побачивши його її серце забилось швидше. Він дуже пристально подивився на неї, а потім кудись позаду неї. Дівчина й забула, що тут є Ніколас. Вона вже хотіла щось сказати, але незнайомець її опередив.
- Невже це ти? – все, що сказав хлопець і жестом руки попросив їх увійти.
***
Крістіан сидів тихо і слухав, що йому розказує Валентин. Той щось говорив про велике майбутнє. Про те, що не потрібно буде більше ховатись від людей, що всі будуть вільні,а люди будуть їх рабами. На цій фразі хлопець став мовчати:
- Але навіщо? Ми маємо свій і він прекрасний!
- А будемо мати два світи! Приєднуйся до мене. Будемо правити разом: я, ти і Джо! – коли хлопець почув її ім’я на душі знову з’явилась біль.
- А хто сказав, що я цього хочу?
- Якби не хотів, то б не прийшов! – з легкою ухмилкою сказав чоловік.
- Я лише хочу зробити їй так боляче, як мені!
- То тоді ти мені допоможеш!
- Щоб відімстити їй? – запитав з сумнівом у голосі хлопець.
- Так! – впевнено сказав чаклун.
- Але я не хочу щоб вона загинула!
- Вона і не загине! Просто стане смертною! – сказав Валентин гордо. Але за цим скривалася брехня. Він говорив так, щоб юнак йому допоміг. Він грався його почуттями.
***
Увійшовши в приміщення, дівчина була в передчутті чогось незвичайного, але такого не було. Будинок виглядав прекрасно, як і зовні, але був доволі звичайним. Вони зайшли до вітальні. Хлопець жестом руки попросив сісти Джо на диван, а Ніка на софу,яка стояла поряд. Дівчина спершу не зрозуміла чому не коло неї, адже місця би хватило для двох. Але коли біля неї всадився незнайомець, вона усе зрозуміла. Ніколас,коли це побачив увесь напрягся, його мускули почали виступати із-за одягу. Було таке враження, що футболка з рукавами, яку він одягнув, зараз розійдеться по швах. Але раптово він розслабився. Дівчина спершу не зрозуміла,що відбулось. Але тут заговорив хлопець.
- Він нас не бачить і не чує! Я помістив його у транс! Вибач за грубість, що не привітався! – сказав він спокійним,рівним голосом.
- Що? Навіщо ти це зробив? – дівчина навіть не замітила, як розізлилась.
- Спокійно-спокійно! Я зробив це для того, щоб ми могли поговорити без лишніх вух!
- У мене від Ніка немає секретів! – сказала впевненим голосом Джо.
- То значить його ім’я – Нік?
- Ніколас! Він до речі також безсмертний, як і ти!
- Ну я б не сказав, що такий як я! – з усмішкою сказав хлопець.
Коли він усміхнувся у Джорджії знову з’явилося це дивне почуття! «Про що ти думаєш Джорджія Хембервей, у тебе є хлопець!» - сказав один з голосів у її голові. А потім почувся інший: « Але він якийсь інший! Він відрізняється від них всіх!». З роздумів її вибив голос незнайомця:
- Якщо тобі цікаво моя ім’я Філіп Купер, ну можеш мене називати Філ! – сказав хлопець і знову усміхнувся. І знову це дивне відчуття.
- Джорджія! Джорджія Хембервей, ну для друзів Джо! – сказала не впевнено дівчина.
- Я знаю хто ти!
- Звідки? Про мене,що навіть сюди слухи дійшли? – запитала розлючено Джо.
- Ні! Я тебе знав ще до цього! Ти, що не пам’ятаєш? Ми завжди пересікались у бібліотеці,кафе і супермаркеті! Невже ти не замічала мене? – запитав хлопець. Дівчина почула,що у його голосі звучав – сарказм. Її це розізлило.
- А що я маю пам’ятати усіх придурків, що переслідують мене? – її голос був сердитим,але тільки тому, що вона справді його згадала! В її пам’яті зразу з’явилась картинка.
Вона й Енді сидять за столиком в кутку кафе «Coffee dreams» і хлопець,який сів напроти них. Він слідкував за нею увесь вечір. Коли дівчина залишилась на одинці, то вирішив заговорити, але не встиг, бо прийшов Енді. Потім вона ще бачила його декілька разів, але він тримався на відстані. ну звісно вона його бачила,адже він живе у двох кварталах від її будинку. Знову з роздумів вибив його голос та сміх.
- Придурок? Мене ще так жодна дівчина не називала!
- Ти зустрічався з смертними? – дівчина запитала його так, ніби молила щоб прокляття було насправді видумками Джона.
- Ну це завжди лише на одну ніч і ніяких почуттів! Прокляття не дає бути з смертними! – у його голосі відчувався сум.
- А це правда, що я… - дівчина не закінчила речення,бо його закінчив Філіп.
- …єдина дівчина з дітей падших і тому ти дуже важлива! – він нахилився вперед і Джо подумала,що він хоче її поцілувати. Але Філ зупинився в декількох сантиметрах від її губ і взяв книгу,яка лежала позаду неї.
Вона відчула його аромат. Він пах цитрусовими, якщо конкретно то апельсинами. Це був такий солодкий запах. Він повернувся на своє місце та поправив волосся рукою. По ньому пройшлось сонячне світло і вона заіскрило золотим. Джорджія захотіла порухати їх, але зупинила себе. Вона не могла зрозуміти чому її так тягне до нього. Навіть більше ніж до Ніколаса. Подумавши про нього вона обернулась і побачила,що він так і сидить нерухомо і спокійно. Його обличчя було розслабленим і на губах була легка усмішка. Вона повернулась назад до Філа.
- Ну послухай,що я хочу тобі розказати! – його обличчя і голос стали серйозні.
- Та мені уже все розказали! – сказала з полегшенням дівчина.
- Повір не все! – тепер вже стала серйозною і вона.
***
Вони йшли по незнайомих для Енді вуличках. Уже смеркало. Раптом перед ними з’явився якийсь бар з вивіскою « Тільки,якщо ти безсмертний». Вони подумали, що уже на місці,але це було не так. Там справді були безсмертні,але не ті яких вони шукали.
***
Джорджія сиділа коло Філа, але коли він узяв книгу, то наблизився до неї блище. Вони сиділи так близько,що при бажанні могли доторкатися один до одного,а бажання було. Дівчина подивилась на книгу і зрозуміла, що це не вона. Це був щоденник, але чий? Хлопець сам дав відповідь на запитання, настигнувши Джо його навіть задати.
- Це щоденник твоєї мами! – почувши,що він сказав дівчина йому спершу не хотіла вірити.
- Моєї мами? – вона взяла його у руки і з першої сторінки було зрозуміло,що це правда.
- Так! Вона мені його дала пару днів тому, а потім пропала. – сказав Філіп з сумом у голосі.
- Звідки ти її знав?
- Вона впіймала мене, коли я за тобою слідкував! – сказавши це, хлопець усміхнувся.
- Ти за мною спостерігав? Навіщо? – дівчина подумала чи увесь час він ходив за нею, але навіщо?
- Коли я вперше тебе побачив, то зрозумів – ти не звичайна! – хлопець ще блище підсунувся до неї та взяв за руку.
Його рука була така гаряча. Пальці довгі, шкіра м’яка та ніжна. Дівчина подумала: « Цікаво а він грає на якомусь музичному інструменті?». Знову з роздумів вибив його голос.
- Я не міг повірити, що ти нарешті існуєш! Я вже 300 років цього чекаю! І коли тебе побачив вперше,тоді у барі, то не міг забути! Тільки не кажи,що не пам’ятаєш. Я знаю, що ти замітила мене також і не забула! Мене тягнуло до тебе! Ми повинні бути разом! – хлопець потягнув її до себе, щоб поцілувати і Джо не могла цьому протистояти!
***
Друзі зайшли в бар і зрозуміли чий він. Це не просто безсмертні були, а прислужники зла. Джон помітив там вампірів. Раптом двері зачинились. Алекс і Енді пробували їх відчинити, але усе марно. Їх помітили.
Усі піднялись на ноги і вперед вийшло двоє: хлопець і дівчина. По них було видно,що вони – вампіри. Хлопець був такого ж зросту,як і Енді. Світле волосся додавало йому ще більше блідості. Очі були єдиними темними плямами на його обличчі. Худощавий, білий та дуже красивий. Хлопець усміхався так, щоб було видно його ікла.
Дівчина була також високою і дуже худою. Її чорне волосся підкреслювали блідість шкіри. Гладка, ніжна та біла шкіра, не було ніяких дефектів на ній(ні шрамів, ані чогось іншого). Очі у неї були голубі, що дивилось дуже неприродно з усім іншим в її зовнішності.
- Глянь, Андреа, які у нас поважні гості! – сказав юнак і ще більше показав свої клики.
***
Усе на світі для Джорджії зникло. Був лише Філіп та його губи. Їй ніколи не було так комфортно та спокійно. Вона розчинилась у ньому. Одна його рука була на талії у дівчини, а друга на шиї. Свої руки Джо запустила йому у волосся. Раптом внутрішній голос заговорив: «А як же Ніколас? Ти ж його кохаєш, а не цього самовдоволеного юнака!». Дівчина відштовхнула хлопця від себе і піднялась на ноги. Вона хотіла відійти від нього чим дальше, але не змогла. Її ноги стали кволі. Очі почали закриватись. Вона падала на підлогу, але хлопець її зловив. Джорджія поринула у темряву.
***
Крістіан сидів в кімнаті для гостей( Валентин запропонував йому залишитись у нього так, як вони “друзі”). Хлопець зіскочив із ліжка й віриш тут усе розізнати. Він вибрався із “своєї” кімнати.
Кріс опинився по середині довгого колідору. Юнак пішов ліворуч, адже прийшов він з протилежної сторони. Було декілька кімнат і хлопець увійшов у них по черзі. Перші дві були також для гостей. Третьою була ванна. Дошивши до четвертої йому пощастило, бо вона була закрита.
« Тут щось важливе, якщо воно під замком!» - подумав Крістіан. Він перепробував усі закляття для відкривання замків, але ні одне не спрацювало. Тоді хлопець вирішив використати дуже важке, яке відкриває його темну сторону. Коли хлопець вимовляти слова він відчув як його заповняє магія. Вона була не звичайною, яку зазвичай відчував юнак, коли чаклував. Це було інше відчуття і воно йому сподобалось. Раптом двері відчинились і хлопець увійшов у таємничу кімнату.
***
- Вибачте мого друга за грубість! – сказала вампірша. – Я Андреа Белроу, а це Бертон Мертеді.
- Андреа, що ти з ними розмовляєш?! Це ще один обід! Давай вже приступати! – викрикнув Бертон. – Давно у мене не було мага! – додав вампір і глянув на Алекс.
- Стій! Тут щось не так! – сказала подруга йому. – Я відчуваю безсмертного!
- Тут багато безсмертних! Давай вже поласуємо ними! – з нетерпінням говорив Берт.
- Та зажди ти! Я чую нефіліма!
Раптово вона опинилась коло Алексіс. Потім коло Енді, а до Джона навіть не підходили.
- Ця звичайна чаклунка, - сказала Андреа і показала на Алекс пальцем, - а цей взагалі звичайнісінький смертний! – це було про Енді.
Джон зрозумів,що його розпізнали. Він зняв скриваючі чари з себе. Вампіри почули світлу силу й їм стало не пособі.
***
Коли Джо відкрила очі вона побачила коло себе Ніколаса. Він був такий знайомий. У середині дівчина почула тепло. Усе було таким знайомим, але потім вона згадала де знаходиться. Джорджія захотіла сісти, але у тілі почувся біль. У голові стояв дзвін. Потім вона почула голос, який привів її до тями. Це говорив Філіп.
- Хтось вирішив тебе позбавити тимчасово твоєї сили! – його голос був серйозний, але вона замітила нотку страху у ньому.
- Тобто? – різко запитав Нік.
- Це дуже стара та темна магія! Я давно вже не чув, щоб її хтось використовував! – відповів на запитання нефілім.
- Але я ще досі відчуваю магію у собі! – різко сказала дівчина.
- Це моя магія! Я з тобою поділився! У тебе зараз немає власної! І не буде поки ми не знайдемо предмет в який її перемістили! – говорив Філіп.
У його голосі відчувалась тривога, від цього дівчині стало тільки гірше. Вона відчувала провину перед Ніком та Філом.
- Тобто твоя магія? – з гнівним голосом почав говорити Ніколас.
- Якби не я… вона б досі… була б… ну… в комі – запинаючись висказався Філіп.
- Ну маги ж можуть бути без магії! –з роздражненим голосом випалив Темберлі.
- Ми не звичайні чаклуни! Ми безсмертні! Нефіліми! Наполовину ангели! З нами усе по іншому! – із ще більшим роздратуванням висказувався Купер. – Я тепер з нею зв’язаний! В нас одна магія на двох! Зараз наше життя залежить одне від одного! Станеться щось із нею… отже станеться зі мною та навпаки! – додав Філ.
- Тоді зв’яжи мене з нею краще!
- Ти не маєш стільки сили! Ви помрете двоє! А їй потрібно жити! Вона важливіша за твої ревнощі! – після цих слів хлопець розсміявся, а щоки Ніка почали червоніти.
- Тоді поясни чим я така важлива! – ці слова належали Джо.
***
Увійшовши Крістіан завмер. Він не очікував побачити там клітки. А в них сиділи, переважно, демони! Хлопець не міг зрозуміти навіщо вони Валентину. Потім він побачив, що у одній клітці сидить – людина! Він підійшов блище і побач, що це не просто людина, а жінка.
Вона лежала у клітці у позі ембріона. Середнього зросту, темно русяве волосся. Жінка нагадувала йому Джо. «Невже ця особа – її мати?» - подумав хлопець. Він підійшов ще блище і раптом вона підняла голову. Хлопець перелякався коли побачив її обличчя!
***
Вони стояли в оточенні цих злих створінь. Алексіс готувалась до боротьби разом із Джоном. Лише Енді не знав, що йому робити. Із сторони дівчини на них напало двоє. Алекс їх відштовхнула до стінки. Раптом Енді відчув як його хтось потягнув з великою силою. Потім він відчув біль і поринув у темряву!
***
Філіп хотів вже щось сказати, але раптом у руках Ніколаса з’явилась вогняна записка. Вона була від його сестри. Він пробігся по ній очима та різко встав. Потім хлопець передав її Джорджії. Дівчина почала її читати:
« У нас проблема! Ми забрели у вампірський бар! Довелось боротись. Один із них поранив Енді! У Джона є підозри на вампірську отруту! Потрібна ваша допомога! Ми у будинку Енді! Скоріш…
Алекс»
Коли дівчина дочитала це, то відчула слабкість. Це передалось і Філу! Джо без роздумів відкрила портал до будинку друга. Коли вона почала чаклувати, то відчула прилив сил. Цього разу їх було більше й відчуття були такі, коли її цілував Філіп. Згадавши про цей випадок їй стало соромно і вона залилась фарбами. Але потім з’явилось відчуття не справедливості щодо її коханого.
Якою вона була колись і зараз?! Це дві різні людини. Колишня Джорджія не гралась би почуттями дорогих їй людей! « З цим потрібно щось робити!» – подумала дівчина. Тоді вони пройшли через портал і він закрився за ними.
***
Крістіан не міг зрозуміти, що вона йому говорить. А потім він побачив, що у жінки не було язика. Раптом хтось поклав руку йому на плече. Це був Валентин Гепстер. Чоловік подивився на Кріса, а потім на жінку. Тоді він заговорив спокійним голосом:
- Це не Розалін Хембервей! Вона втекла! А ця жінка просто крадійка.
- Але це не дає права тобі з неї знущатись!
- Хлопчику мій, я не знущаюсь з неї! Це лише її покарання!
- А навіщо тобі демони?
- А ось про це я тобі зараз розповім!
У Джорджії було дивне відчуття. Вона ніби відчувала щось, але що саме пояснити не змогла. Щось у середині дівчини підказувало куди потрібно йти. Вона взяла Ніка за руку і потягнула за собою.
***
Крістіан пройшов через портал і побачив перед собою величавий людський силует. Це був Валентин Гепстер. Кріс був майже одного зросту з поганцем, але чоловік трохи вищий. Чорне волосся було темне, як вороняче перо і дуже густе. Тіло було мускулисте. Хлопець був високим та худощавий,але накачаним. Гепстер не був таким худим,як Кріс. У нього було більше м’язів і вони всі були тверді,як камінь. Очі у нього були чорні та в них горів вогник, зловіще іскріння. Хлопець випрямився та сказав:
- То чим ти можеш мені допомогти? Як Джорджія може стати смертною?
Валентин розсміявся. Його сміх стояв ехом у голові Крістіана, а потім він почув його голос, гордий та власний:
- Залежить чим ти мені допоможеш! Ході поговоримо. – вони напрямились до замку Валентина.
***
Джо вела Ніка дуже впевнено. Вони йшли по вуличкам. Раптом дівчина зупинилась навпроти будинку. Він був невеликим, лише перший поверх та горище. На терасі з одної сторони стояв столик із зручними, великими плетеними кріслами, а ще диванчик під стіною будинку. З іншої сторони була невелика гойдалка з м’якими подушками. Дівчина відразу захотіла сісти на неї з кружкою гарячої кави в руках, забути про все, що з нею відбувається.
Дівчина вибігла по сходинках на крильце. Ще раз подивилась по сторонах, помилувалась цією спокійною обстановкою і постукала у двері.
***
Енді водив друзів по всюди, де Джон відчував великі згустки енергії. Проте це нічого не давало. Кожного разу там були або сильні маги, або просто місця сили. Але раптово хлопець відчув прилив сили, який кликав його. Це була сила інша від усіх попередніх. Вона йшла від безсмертного, але якого хлопець не знав. Джон подумав, що це той кого вони шукають. Тому він сказав друзям куди вони напрямляються. Усі пішли туди куди Джон показав.
***
Крістіан з Валентином швидко дійшли до його будинку. Краще сказати замку чи палацу. Перед його очами були величезна будівля. Дуже красиві кам’яні та мармурні статуї були розміщені по всій території будинку. Але хлопець ніде не бачив горгулій. « Мабуть вони не підтримують точку зору Гепстера?» – подумав про себе хлопець. Навколо стояли горщики з магічними рослинами. Коли хлопець проходив поряд з ним, вони почали шепотіти йому. Раптом Валентин змахнув рукою і вони затихли. Хлопець так нічого і не зрозумів з того,що вони говорили йому.
Маг змахнув руками і двері розпахнулись. Вони зайшли в вітальню, яка була просто величезною. Вони сілі на диван, який стояв в середині кімнати. На скляному столику, що стояв перед ними, з’явились свіжі фрукти, тістечка та чай. Хлопець навіть не глянув на них, бо він був заворожений картинами. Вони були повсюди. Переважна їхня кількість була про падших ангелів та їх дітей, прородство та роль нефілімів у житті смертних. Картини нагадали хлопцю про Джо, Ніка і про те, як вони з ним поступили. Хвиля злості та гніву нахлинули на нього: « Я повинен їм помститись!». Ця думка промайнула у Кріса в голові. Він повинен це зробити, щоб їм було так боляче, як і йому.
- Чим вам допомогти? – із злістю в голосі сказав хлопець.
***
Джо не встигла постукати у двері, як вони розпахнулись і на порозі стояв юнак на вигляд років двадцяти. Перед нею був дуже високий юнак з каштановим волоссям, яке так гармонійно дивилось з його зеленими очима. Він був спортивної будови, незважаючи на зріст. Побачивши його її серце забилось швидше. Він дуже пристально подивився на неї, а потім кудись позаду неї. Дівчина й забула, що тут є Ніколас. Вона вже хотіла щось сказати, але незнайомець її опередив.
- Невже це ти? – все, що сказав хлопець і жестом руки попросив їх увійти.
***
Крістіан сидів тихо і слухав, що йому розказує Валентин. Той щось говорив про велике майбутнє. Про те, що не потрібно буде більше ховатись від людей, що всі будуть вільні,а люди будуть їх рабами. На цій фразі хлопець став мовчати:
- Але навіщо? Ми маємо свій і він прекрасний!
- А будемо мати два світи! Приєднуйся до мене. Будемо правити разом: я, ти і Джо! – коли хлопець почув її ім’я на душі знову з’явилась біль.
- А хто сказав, що я цього хочу?
- Якби не хотів, то б не прийшов! – з легкою ухмилкою сказав чоловік.
- Я лише хочу зробити їй так боляче, як мені!
- То тоді ти мені допоможеш!
- Щоб відімстити їй? – запитав з сумнівом у голосі хлопець.
- Так! – впевнено сказав чаклун.
- Але я не хочу щоб вона загинула!
- Вона і не загине! Просто стане смертною! – сказав Валентин гордо. Але за цим скривалася брехня. Він говорив так, щоб юнак йому допоміг. Він грався його почуттями.
***
Увійшовши в приміщення, дівчина була в передчутті чогось незвичайного, але такого не було. Будинок виглядав прекрасно, як і зовні, але був доволі звичайним. Вони зайшли до вітальні. Хлопець жестом руки попросив сісти Джо на диван, а Ніка на софу,яка стояла поряд. Дівчина спершу не зрозуміла чому не коло неї, адже місця би хватило для двох. Але коли біля неї всадився незнайомець, вона усе зрозуміла. Ніколас,коли це побачив увесь напрягся, його мускули почали виступати із-за одягу. Було таке враження, що футболка з рукавами, яку він одягнув, зараз розійдеться по швах. Але раптово він розслабився. Дівчина спершу не зрозуміла,що відбулось. Але тут заговорив хлопець.
- Він нас не бачить і не чує! Я помістив його у транс! Вибач за грубість, що не привітався! – сказав він спокійним,рівним голосом.
- Що? Навіщо ти це зробив? – дівчина навіть не замітила, як розізлилась.
- Спокійно-спокійно! Я зробив це для того, щоб ми могли поговорити без лишніх вух!
- У мене від Ніка немає секретів! – сказала впевненим голосом Джо.
- То значить його ім’я – Нік?
- Ніколас! Він до речі також безсмертний, як і ти!
- Ну я б не сказав, що такий як я! – з усмішкою сказав хлопець.
Коли він усміхнувся у Джорджії знову з’явилося це дивне почуття! «Про що ти думаєш Джорджія Хембервей, у тебе є хлопець!» - сказав один з голосів у її голові. А потім почувся інший: « Але він якийсь інший! Він відрізняється від них всіх!». З роздумів її вибив голос незнайомця:
- Якщо тобі цікаво моя ім’я Філіп Купер, ну можеш мене називати Філ! – сказав хлопець і знову усміхнувся. І знову це дивне відчуття.
- Джорджія! Джорджія Хембервей, ну для друзів Джо! – сказала не впевнено дівчина.
- Я знаю хто ти!
- Звідки? Про мене,що навіть сюди слухи дійшли? – запитала розлючено Джо.
- Ні! Я тебе знав ще до цього! Ти, що не пам’ятаєш? Ми завжди пересікались у бібліотеці,кафе і супермаркеті! Невже ти не замічала мене? – запитав хлопець. Дівчина почула,що у його голосі звучав – сарказм. Її це розізлило.
- А що я маю пам’ятати усіх придурків, що переслідують мене? – її голос був сердитим,але тільки тому, що вона справді його згадала! В її пам’яті зразу з’явилась картинка.
Вона й Енді сидять за столиком в кутку кафе «Coffee dreams» і хлопець,який сів напроти них. Він слідкував за нею увесь вечір. Коли дівчина залишилась на одинці, то вирішив заговорити, але не встиг, бо прийшов Енді. Потім вона ще бачила його декілька разів, але він тримався на відстані. ну звісно вона його бачила,адже він живе у двох кварталах від її будинку. Знову з роздумів вибив його голос та сміх.
- Придурок? Мене ще так жодна дівчина не називала!
- Ти зустрічався з смертними? – дівчина запитала його так, ніби молила щоб прокляття було насправді видумками Джона.
- Ну це завжди лише на одну ніч і ніяких почуттів! Прокляття не дає бути з смертними! – у його голосі відчувався сум.
- А це правда, що я… - дівчина не закінчила речення,бо його закінчив Філіп.
- …єдина дівчина з дітей падших і тому ти дуже важлива! – він нахилився вперед і Джо подумала,що він хоче її поцілувати. Але Філ зупинився в декількох сантиметрах від її губ і взяв книгу,яка лежала позаду неї.
Вона відчула його аромат. Він пах цитрусовими, якщо конкретно то апельсинами. Це був такий солодкий запах. Він повернувся на своє місце та поправив волосся рукою. По ньому пройшлось сонячне світло і вона заіскрило золотим. Джорджія захотіла порухати їх, але зупинила себе. Вона не могла зрозуміти чому її так тягне до нього. Навіть більше ніж до Ніколаса. Подумавши про нього вона обернулась і побачила,що він так і сидить нерухомо і спокійно. Його обличчя було розслабленим і на губах була легка усмішка. Вона повернулась назад до Філа.
- Ну послухай,що я хочу тобі розказати! – його обличчя і голос стали серйозні.
- Та мені уже все розказали! – сказала з полегшенням дівчина.
- Повір не все! – тепер вже стала серйозною і вона.
***
Вони йшли по незнайомих для Енді вуличках. Уже смеркало. Раптом перед ними з’явився якийсь бар з вивіскою « Тільки,якщо ти безсмертний». Вони подумали, що уже на місці,але це було не так. Там справді були безсмертні,але не ті яких вони шукали.
***
Джорджія сиділа коло Філа, але коли він узяв книгу, то наблизився до неї блище. Вони сиділи так близько,що при бажанні могли доторкатися один до одного,а бажання було. Дівчина подивилась на книгу і зрозуміла, що це не вона. Це був щоденник, але чий? Хлопець сам дав відповідь на запитання, настигнувши Джо його навіть задати.
- Це щоденник твоєї мами! – почувши,що він сказав дівчина йому спершу не хотіла вірити.
- Моєї мами? – вона взяла його у руки і з першої сторінки було зрозуміло,що це правда.
- Так! Вона мені його дала пару днів тому, а потім пропала. – сказав Філіп з сумом у голосі.
- Звідки ти її знав?
- Вона впіймала мене, коли я за тобою слідкував! – сказавши це, хлопець усміхнувся.
- Ти за мною спостерігав? Навіщо? – дівчина подумала чи увесь час він ходив за нею, але навіщо?
- Коли я вперше тебе побачив, то зрозумів – ти не звичайна! – хлопець ще блище підсунувся до неї та взяв за руку.
Його рука була така гаряча. Пальці довгі, шкіра м’яка та ніжна. Дівчина подумала: « Цікаво а він грає на якомусь музичному інструменті?». Знову з роздумів вибив його голос.
- Я не міг повірити, що ти нарешті існуєш! Я вже 300 років цього чекаю! І коли тебе побачив вперше,тоді у барі, то не міг забути! Тільки не кажи,що не пам’ятаєш. Я знаю, що ти замітила мене також і не забула! Мене тягнуло до тебе! Ми повинні бути разом! – хлопець потягнув її до себе, щоб поцілувати і Джо не могла цьому протистояти!
***
Друзі зайшли в бар і зрозуміли чий він. Це не просто безсмертні були, а прислужники зла. Джон помітив там вампірів. Раптом двері зачинились. Алекс і Енді пробували їх відчинити, але усе марно. Їх помітили.
Усі піднялись на ноги і вперед вийшло двоє: хлопець і дівчина. По них було видно,що вони – вампіри. Хлопець був такого ж зросту,як і Енді. Світле волосся додавало йому ще більше блідості. Очі були єдиними темними плямами на його обличчі. Худощавий, білий та дуже красивий. Хлопець усміхався так, щоб було видно його ікла.
Дівчина була також високою і дуже худою. Її чорне волосся підкреслювали блідість шкіри. Гладка, ніжна та біла шкіра, не було ніяких дефектів на ній(ні шрамів, ані чогось іншого). Очі у неї були голубі, що дивилось дуже неприродно з усім іншим в її зовнішності.
- Глянь, Андреа, які у нас поважні гості! – сказав юнак і ще більше показав свої клики.
***
Усе на світі для Джорджії зникло. Був лише Філіп та його губи. Їй ніколи не було так комфортно та спокійно. Вона розчинилась у ньому. Одна його рука була на талії у дівчини, а друга на шиї. Свої руки Джо запустила йому у волосся. Раптом внутрішній голос заговорив: «А як же Ніколас? Ти ж його кохаєш, а не цього самовдоволеного юнака!». Дівчина відштовхнула хлопця від себе і піднялась на ноги. Вона хотіла відійти від нього чим дальше, але не змогла. Її ноги стали кволі. Очі почали закриватись. Вона падала на підлогу, але хлопець її зловив. Джорджія поринула у темряву.
***
Крістіан сидів в кімнаті для гостей( Валентин запропонував йому залишитись у нього так, як вони “друзі”). Хлопець зіскочив із ліжка й віриш тут усе розізнати. Він вибрався із “своєї” кімнати.
Кріс опинився по середині довгого колідору. Юнак пішов ліворуч, адже прийшов він з протилежної сторони. Було декілька кімнат і хлопець увійшов у них по черзі. Перші дві були також для гостей. Третьою була ванна. Дошивши до четвертої йому пощастило, бо вона була закрита.
« Тут щось важливе, якщо воно під замком!» - подумав Крістіан. Він перепробував усі закляття для відкривання замків, але ні одне не спрацювало. Тоді хлопець вирішив використати дуже важке, яке відкриває його темну сторону. Коли хлопець вимовляти слова він відчув як його заповняє магія. Вона була не звичайною, яку зазвичай відчував юнак, коли чаклував. Це було інше відчуття і воно йому сподобалось. Раптом двері відчинились і хлопець увійшов у таємничу кімнату.
***
- Вибачте мого друга за грубість! – сказала вампірша. – Я Андреа Белроу, а це Бертон Мертеді.
- Андреа, що ти з ними розмовляєш?! Це ще один обід! Давай вже приступати! – викрикнув Бертон. – Давно у мене не було мага! – додав вампір і глянув на Алекс.
- Стій! Тут щось не так! – сказала подруга йому. – Я відчуваю безсмертного!
- Тут багато безсмертних! Давай вже поласуємо ними! – з нетерпінням говорив Берт.
- Та зажди ти! Я чую нефіліма!
Раптово вона опинилась коло Алексіс. Потім коло Енді, а до Джона навіть не підходили.
- Ця звичайна чаклунка, - сказала Андреа і показала на Алекс пальцем, - а цей взагалі звичайнісінький смертний! – це було про Енді.
Джон зрозумів,що його розпізнали. Він зняв скриваючі чари з себе. Вампіри почули світлу силу й їм стало не пособі.
***
Коли Джо відкрила очі вона побачила коло себе Ніколаса. Він був такий знайомий. У середині дівчина почула тепло. Усе було таким знайомим, але потім вона згадала де знаходиться. Джорджія захотіла сісти, але у тілі почувся біль. У голові стояв дзвін. Потім вона почула голос, який привів її до тями. Це говорив Філіп.
- Хтось вирішив тебе позбавити тимчасово твоєї сили! – його голос був серйозний, але вона замітила нотку страху у ньому.
- Тобто? – різко запитав Нік.
- Це дуже стара та темна магія! Я давно вже не чув, щоб її хтось використовував! – відповів на запитання нефілім.
- Але я ще досі відчуваю магію у собі! – різко сказала дівчина.
- Це моя магія! Я з тобою поділився! У тебе зараз немає власної! І не буде поки ми не знайдемо предмет в який її перемістили! – говорив Філіп.
У його голосі відчувалась тривога, від цього дівчині стало тільки гірше. Вона відчувала провину перед Ніком та Філом.
- Тобто твоя магія? – з гнівним голосом почав говорити Ніколас.
- Якби не я… вона б досі… була б… ну… в комі – запинаючись висказався Філіп.
- Ну маги ж можуть бути без магії! –з роздражненим голосом випалив Темберлі.
- Ми не звичайні чаклуни! Ми безсмертні! Нефіліми! Наполовину ангели! З нами усе по іншому! – із ще більшим роздратуванням висказувався Купер. – Я тепер з нею зв’язаний! В нас одна магія на двох! Зараз наше життя залежить одне від одного! Станеться щось із нею… отже станеться зі мною та навпаки! – додав Філ.
- Тоді зв’яжи мене з нею краще!
- Ти не маєш стільки сили! Ви помрете двоє! А їй потрібно жити! Вона важливіша за твої ревнощі! – після цих слів хлопець розсміявся, а щоки Ніка почали червоніти.
- Тоді поясни чим я така важлива! – ці слова належали Джо.
***
Увійшовши Крістіан завмер. Він не очікував побачити там клітки. А в них сиділи, переважно, демони! Хлопець не міг зрозуміти навіщо вони Валентину. Потім він побачив, що у одній клітці сидить – людина! Він підійшов блище і побач, що це не просто людина, а жінка.
Вона лежала у клітці у позі ембріона. Середнього зросту, темно русяве волосся. Жінка нагадувала йому Джо. «Невже ця особа – її мати?» - подумав хлопець. Він підійшов ще блище і раптом вона підняла голову. Хлопець перелякався коли побачив її обличчя!
***
Вони стояли в оточенні цих злих створінь. Алексіс готувалась до боротьби разом із Джоном. Лише Енді не знав, що йому робити. Із сторони дівчини на них напало двоє. Алекс їх відштовхнула до стінки. Раптом Енді відчув як його хтось потягнув з великою силою. Потім він відчув біль і поринув у темряву!
***
Філіп хотів вже щось сказати, але раптом у руках Ніколаса з’явилась вогняна записка. Вона була від його сестри. Він пробігся по ній очима та різко встав. Потім хлопець передав її Джорджії. Дівчина почала її читати:
« У нас проблема! Ми забрели у вампірський бар! Довелось боротись. Один із них поранив Енді! У Джона є підозри на вампірську отруту! Потрібна ваша допомога! Ми у будинку Енді! Скоріш…
Алекс»
Коли дівчина дочитала це, то відчула слабкість. Це передалось і Філу! Джо без роздумів відкрила портал до будинку друга. Коли вона почала чаклувати, то відчула прилив сил. Цього разу їх було більше й відчуття були такі, коли її цілував Філіп. Згадавши про цей випадок їй стало соромно і вона залилась фарбами. Але потім з’явилось відчуття не справедливості щодо її коханого.
Якою вона була колись і зараз?! Це дві різні людини. Колишня Джорджія не гралась би почуттями дорогих їй людей! « З цим потрібно щось робити!» – подумала дівчина. Тоді вони пройшли через портал і він закрився за ними.
***
Крістіан не міг зрозуміти, що вона йому говорить. А потім він побачив, що у жінки не було язика. Раптом хтось поклав руку йому на плече. Це був Валентин Гепстер. Чоловік подивився на Кріса, а потім на жінку. Тоді він заговорив спокійним голосом:
- Це не Розалін Хембервей! Вона втекла! А ця жінка просто крадійка.
- Але це не дає права тобі з неї знущатись!
- Хлопчику мій, я не знущаюсь з неї! Це лише її покарання!
- А навіщо тобі демони?
- А ось про це я тобі зараз розповім!
Коментарі
Упорядкувати
- За популярністю
- Спочатку нові
- По порядку
Показати всі коментарі
(1)
Глава 12: Ось і ще декілька загаткових безсмертних
Продовження!
Відповісти
2018-08-15 17:31:43
2