Костенко, Франко, Українка, Шевченко...
Костенко, Франко, Українка Шевченко – Всі вони українські поети. Ні, не поети, України люстерко, Ним можеш стати і ти. Не кожному дано римувати, Не всі мають незламний дух, Проте, всі хочуть співати І приводять душі в рух! Не всі ми однакові, ні, Хтось високий, стрункий, Пихатий, рудий, німий, Багатий, бідний, низький. Не всі ми однакові, ні, Хтось любить рок, хтось реп. А хтось неповторний вертеп, Хтось в театрі в теплі, А хтось в пеклі на війні. Хтось ту землю лишає, тікає, Хтось за неї вмирає, Ну а хтось продає чи купляє. Все ж всі ми – українці. Не поляки не німці... Той рятує дитятку життя, Той грабує його майбуття, Той сидить за столом, Той біжить бо жене костолом. Костенко, Шевченко, Франко, Українка– Всі вони українці не малороси, не кріпаки. Усі вони різні, проте єдина наша країнка, Єдині наші й кульбаби, й вінки. Всі ми такі різні, герої й брехуни, Веселі й сумні, нахаби й добряки Всі ми – українці, друзі, земляки! Костенко, Франко, Українка, Шевченко – Всі вони України люстерко Ним можеш стати і ти. Без строф і без рими, Без грошей, навіть без калини, Проте, з добротою в душі.
2020-04-12 12:35:29
6
0
Схожі вірші
Всі
Разве сложно сказать...
Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...
53
16
3970
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12264