Всім будуть нести кольори
Kruhitka Dobro
В серці дірка, Брудні кросівки. Мрії з ліва, Справи справа. Ми не ми і ви не ви. Всім будуть нести кольори. Рівність єдна похитнеться, Упаде і розіб'ється. Справедливість не проснеться, Німа правда лиш посміхнеться. Люди людям не були людьми Ні зараз ні тоді і ні коли Якими б не були їхні кольори. Дівки такі дівчата, А хлопаки такі хлоп'ята. В той час, як не знаєш, хто є хто. Комусь якось всеодно, А хтось люто плюндрує. Зплюндровані ж протестують Й зачіпають тих кому всеодно. Виходить бозна-що, Але кінець кінцем І пластик зацвіте. Тоді всі стануть однаковими Всім будуть нести якісь кольори, До якого б кольору тебе не віднесли. P.S. Не знаю чи цей вірш у нас актуальний, захотілося написати.
2020-09-28 15:47:39
5
0
Інші вірші поета
Хех Я не хотів... Костенко, Франко, Українка, Шевченко... Тихенька меланхолія
Інші поети
'ㅅ'
@Byun_ikram614
Схожі вірші
Всі
Хай буде так
Юлія Богута
«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.
38
4
5817
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
5039