Нуль
Кузаня
Десять... Дев'ять... Вісім... Сім... Продав батька, мати, дім. Шість і п'ять... Чотири... Три... Чом чужі лиш прапори? Два, один... І нуль, Лиш нуль! Брат помер від твої куль... Minus one and minus two Відчув в серці пустоту. Minus three and minus four, Ти відчув, що ти лайно... Minus five and minus six, Все чуже... Емоцій ікс. Minus seven... Minus eight... Ходиш ти серед тіней. Minus nine and minus ten, Повернувсь назад у день. Тільки... Мертві батько й мати, Не змогли землю продати... Брат загинув серед куль, Ти - один, А серця - нуль.
2020-05-19 15:31:09
17
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Влад Котов
👍
Відповісти
2020-05-20 13:47:54
Подобається
Аня Свинцицкая
Классно🙏✊
Відповісти
2020-05-20 14:11:14
Подобається
Інші вірші поета
Найдорожче Він Не люби мене, будь ласка Покинути тебе (Пісня)
Інші поети
Arif Babatinca
@arif_babatinca
GannMorgana
@GannMorgana
Схожі вірші
Всі
Не скажу "люблю"
Asteriya
Знаєш, складно Тебе любити й не сказати. Тебе кохати і збрехати, Що зовсім іншого люблю, І що до тебе не прийду. Знаєш, той "інший" мене теплом своїм зігріє. Зачарує і поцілує, А ти сиди там далі сам, І йди назустріч виючим вітрам. Тобі вже більше не скажу своє я болісне "люблю"... А просто відпущу і почуття у собі похороню.
74
14
6295
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12186