21-1
я знаю, тобі неодмінно ще пощастить:
таким відчайдухам і небо іде назустріч.
таких кличуть справи, пригоди чи світоустрій,
що в'ється мов стрічка усюди, де ступиш ти.
людина така під зірковим рудим плащем
у пил обертає всілякий космічний мотлох.
несеться вперед: остаточно і незворотно,
без сльоз і жалю, розбиваючи серце вщент.
ховаючи біль, свіжі рани, рубці, синці,
у посмішку надто бадьору вплітає вітер.
ти сам ще не знаєш, завбачивши тебе, квіти
шаріються сяйвом, забувши про вроду-ціль.
звичайно, навколо - дівчата, тусовки, рейв,
бажання, амбіції, мрії і сподівання.
подібні тобі не лінуються на дивані,
їх кличуть вокзали до сповіді п'яних рей.
ти все ще не знаєш, наскільки тобі щастить,
наскільки планета для тебе зійде з орбіти:
бо можеш відбути життя наче кволий бітник,
а можеш зробити щось краще за всі світи.
тебе, безсумнівно, кудись занесе й не раз:
на диких зворотах військових турбот завалів.
повії залишуться плакатися в підвалі,
оголені змістом мовчання останніх фраз.
подібні тобі не лишаються. ні. ніяк.
пірнають у пащу цунамі, дощу, гольфстріму,
ти навіть не знаєш, наскільки тебе нестримно
бажають утримати. тільки лише не я.
а поруч з тобою усе майорить. нехай!
зникають кордони, умовності та умови.
таких не повернеш ні ділом, тим паче - словом,
і сенсу нема спричиняти чуттєвий хайп.
я вірю, ти все ж-таки станеш сильнішим, бо
на кожному (к)році складніша програма світу,
а поки що - йди, не здавайся. завжди привітно
тебе берегтиме моя любов.
таким відчайдухам і небо іде назустріч.
таких кличуть справи, пригоди чи світоустрій,
що в'ється мов стрічка усюди, де ступиш ти.
людина така під зірковим рудим плащем
у пил обертає всілякий космічний мотлох.
несеться вперед: остаточно і незворотно,
без сльоз і жалю, розбиваючи серце вщент.
ховаючи біль, свіжі рани, рубці, синці,
у посмішку надто бадьору вплітає вітер.
ти сам ще не знаєш, завбачивши тебе, квіти
шаріються сяйвом, забувши про вроду-ціль.
звичайно, навколо - дівчата, тусовки, рейв,
бажання, амбіції, мрії і сподівання.
подібні тобі не лінуються на дивані,
їх кличуть вокзали до сповіді п'яних рей.
ти все ще не знаєш, наскільки тобі щастить,
наскільки планета для тебе зійде з орбіти:
бо можеш відбути життя наче кволий бітник,
а можеш зробити щось краще за всі світи.
тебе, безсумнівно, кудись занесе й не раз:
на диких зворотах військових турбот завалів.
повії залишуться плакатися в підвалі,
оголені змістом мовчання останніх фраз.
подібні тобі не лишаються. ні. ніяк.
пірнають у пащу цунамі, дощу, гольфстріму,
ти навіть не знаєш, наскільки тебе нестримно
бажають утримати. тільки лише не я.
а поруч з тобою усе майорить. нехай!
зникають кордони, умовності та умови.
таких не повернеш ні ділом, тим паче - словом,
і сенсу нема спричиняти чуттєвий хайп.
я вірю, ти все ж-таки станеш сильнішим, бо
на кожному (к)році складніша програма світу,
а поки що - йди, не здавайся. завжди привітно
тебе берегтиме моя любов.
Коментарі