аффірмація?
я - остання з усіх, хто ховає під серцем ніж
(замість того, щоб різко встромити в печальні спини).
бо ніколи/нічого/ нікому... та не покину
осередку думок, що зітхають крізь зорі між
невідомих речей (чи загублених сірих хмар,
надто стиглих дощем, що вночі заливає очі).
так, ніколи/нічого/нізвідки ніяк не хочу (окрім правди, яка не дозріла ще).
ти - останній з усіх, кому смію завдати біль.
і тому промовчу, відійду, розіп'явши марно
всі питання (вони риторичні, тому захмарні),
власну душу віддавши на відкуп чи на двобій
вірогідності втрат, що нестиму мов срібний хрест
на спотворених грудях: вогонь розплавляє ребра.
бо нічого/ніколи/нізащо мені не треба, якщо це викликає у когось безжальний стрес.
я не знаю, коли зрозумію, що справжній сенс
відшукається сам. відірвавшись з життя на волю,
не лякайся, не смійся, не рюмсай, не божеволій.
що чекати у черзі - стабільно страшний процес,
відтепер відчуваю буквально. нікчемний стан
перетвориться в силу, зненацька здолавши опір.
серед тисяч нещирих, безглуздо відзнятих копій
під байдужий танок незаточених лез катан
ти влаштуєш концерт. подаруй хоч білет. давай
на розбитих стільцях погойдаємось емоційно.
існування - це жарт, несерйозні у нього цілі:
іронічно вловити реально-примарний вайб
чи триматися міцно за двері трухлявих шаф,
що ховають скарби.
їх - ніколи/ніяк/нікому...
усвідомивши п'ять основних відчуттів потому:
тільки шосте потрібне, хоча викликає жах.
(замість того, щоб різко встромити в печальні спини).
бо ніколи/нічого/ нікому... та не покину
осередку думок, що зітхають крізь зорі між
невідомих речей (чи загублених сірих хмар,
надто стиглих дощем, що вночі заливає очі).
так, ніколи/нічого/нізвідки ніяк не хочу (окрім правди, яка не дозріла ще).
ти - останній з усіх, кому смію завдати біль.
і тому промовчу, відійду, розіп'явши марно
всі питання (вони риторичні, тому захмарні),
власну душу віддавши на відкуп чи на двобій
вірогідності втрат, що нестиму мов срібний хрест
на спотворених грудях: вогонь розплавляє ребра.
бо нічого/ніколи/нізащо мені не треба, якщо це викликає у когось безжальний стрес.
я не знаю, коли зрозумію, що справжній сенс
відшукається сам. відірвавшись з життя на волю,
не лякайся, не смійся, не рюмсай, не божеволій.
що чекати у черзі - стабільно страшний процес,
відтепер відчуваю буквально. нікчемний стан
перетвориться в силу, зненацька здолавши опір.
серед тисяч нещирих, безглуздо відзнятих копій
під байдужий танок незаточених лез катан
ти влаштуєш концерт. подаруй хоч білет. давай
на розбитих стільцях погойдаємось емоційно.
існування - це жарт, несерйозні у нього цілі:
іронічно вловити реально-примарний вайб
чи триматися міцно за двері трухлявих шаф,
що ховають скарби.
їх - ніколи/ніяк/нікому...
усвідомивши п'ять основних відчуттів потому:
тільки шосте потрібне, хоча викликає жах.
Коментарі