казкове
хлопчино, не стій на східцях: проходь, привітайся щиро.
блукав по ведмежій хащі, на світло зайшов сюди?
так, думай, що все це сниться, і тонеш в омани вирі:
обидва ми вже пропащі, тому не хвилюйся, йди.
до мене не ходять в гості, а завжди лише для чогось:
спитати, приворожити чи вимити сіль з очей.
безпека - занадто просто, а відчай - нестримний човен,
що плине у болю житі, допоки журба тече.
так, вірно, бо я - чаклунка, побачу і зрозумію,
думки прочитаю миттю: безбожні вони й сумні.
зі зморшок складу малюнки, де вади неначе змії:
гріховні, несамовиті. судити хіба мені?
буває, приходять щирі, нещасні та осоружні:
благають продати душу, отримати щастя щоб.
мов килимом пекло ширить брехливу принадну ружу,
що точно весь світ подужать зуміє з оцих трущоб.
ти бачиш, он там - цикорій, а далі - червона рута,
ретельно квітки збираю, готую відвар з отрут.
один у недолі корінь: кохання - хитка споруда,
бажаєш ввійти до раю, насправді - лишишся тут.
віддам тобі трохи зілля, ще гілку плодів омели:
і та, кого забажаєш, в обійми одраз пірне.
полюбить навік, щосили. хай хто що завгодно меле,
співатиме наче жайвір у терні крізь призму "не".
оплата? та ні, не треба: відсотки диявол ділить,
достанеться по заслузі, як витягну свій джекпот.
бач, б'ється між кволих ребер не серце, а гострі вила:
на них напоровся - лузер. де відьма - там сто турбот.
не хочеш багатства, влади? віщую тобі удачу,
даруючи конюшину: чотири у ній листи.
спитаєш, чи буду рада? бажання добра не значать,
та й жодне із них не винне, бо справджуєш тільки ти.
це дивно, мовчиш і досі. а потім питаєш: можна
лишитися на ніч в хаті, бо в лісі страшні вовки?
та добре, хоч смерть на носі. похмуро-ясновельможно
захоче тебе гукати, давай, початую: спи!
засну і сама солодким як мрії у немовляти,
міцним і сором'язливим, надзатишним сном (мов мрець).
прокинусь, а ти солодку завариш і притуляти
до лоба омелу зліва наважишся. хай їй грець.
чаклунку причарували.
цілуй вже,
такий кінець.
блукав по ведмежій хащі, на світло зайшов сюди?
так, думай, що все це сниться, і тонеш в омани вирі:
обидва ми вже пропащі, тому не хвилюйся, йди.
до мене не ходять в гості, а завжди лише для чогось:
спитати, приворожити чи вимити сіль з очей.
безпека - занадто просто, а відчай - нестримний човен,
що плине у болю житі, допоки журба тече.
так, вірно, бо я - чаклунка, побачу і зрозумію,
думки прочитаю миттю: безбожні вони й сумні.
зі зморшок складу малюнки, де вади неначе змії:
гріховні, несамовиті. судити хіба мені?
буває, приходять щирі, нещасні та осоружні:
благають продати душу, отримати щастя щоб.
мов килимом пекло ширить брехливу принадну ружу,
що точно весь світ подужать зуміє з оцих трущоб.
ти бачиш, он там - цикорій, а далі - червона рута,
ретельно квітки збираю, готую відвар з отрут.
один у недолі корінь: кохання - хитка споруда,
бажаєш ввійти до раю, насправді - лишишся тут.
віддам тобі трохи зілля, ще гілку плодів омели:
і та, кого забажаєш, в обійми одраз пірне.
полюбить навік, щосили. хай хто що завгодно меле,
співатиме наче жайвір у терні крізь призму "не".
оплата? та ні, не треба: відсотки диявол ділить,
достанеться по заслузі, як витягну свій джекпот.
бач, б'ється між кволих ребер не серце, а гострі вила:
на них напоровся - лузер. де відьма - там сто турбот.
не хочеш багатства, влади? віщую тобі удачу,
даруючи конюшину: чотири у ній листи.
спитаєш, чи буду рада? бажання добра не значать,
та й жодне із них не винне, бо справджуєш тільки ти.
це дивно, мовчиш і досі. а потім питаєш: можна
лишитися на ніч в хаті, бо в лісі страшні вовки?
та добре, хоч смерть на носі. похмуро-ясновельможно
захоче тебе гукати, давай, початую: спи!
засну і сама солодким як мрії у немовляти,
міцним і сором'язливим, надзатишним сном (мов мрець).
прокинусь, а ти солодку завариш і притуляти
до лоба омелу зліва наважишся. хай їй грець.
чаклунку причарували.
цілуй вже,
такий кінець.
Коментарі