0629: І

Last_samurai

Калаш ревів у кривавих пальцях, солоний піт лоскотав чоло. Було вас триста: ні, не спартанців, пихате пекло не вас взяло. Стіною люди: старенькі, діти, зімкнули щедро надій кільце. В легенях - гірко. Та, вірогідно, віддати місто - гіркіш за це. Три сотні кращих, невипадково ви опинилися саме тут. Нестримним пострілом, ділом, словом незламно вийшли чинити суд. Усе, зруйноване вщент до крихти, то методична провина зла. Кати сміялись, казали бігти, та справжня єдність вперед вела. Повз всі прогнози і застороги, повз клятий біль від відбитків куль, заради віри в народ та бога, заради миру в своїм кутку, стискали зброю і боронили нащадків світлих дніпрових чар. Щоб полягли назавжди немилі огидні орки у власний чан. Три сотні кращих для перемоги, назустріч волі в кінці шляху, розкрили крила, зламавши ноги. Під кволу поміч найвищих з хунт, під лемент тих, хто братався з чортом, під зойк палаючої "москви" відбили безліч атак. І вкотре змогли довести: таких, як ви ні чорні бомби, ні сірі гради не подолають. Тікає від шалених смерть, бо вони так радо в своїй звитязі рятують світ.

2022-10-15 06:37:38

12

1

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (1)

Лео Лея

Вірш просто неймовірний! Те, що зараз напишу, пафосом навіть не пахне: куди там тим трьомстам спартанцям, вони не виходили проти озброєних без зброї, і не билися проти мокшанських орків (хоча там були свої "орки"). Це непорівнювані поняття 👍

Відповісти

2022-10-15 08:43:58

Подобається

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

5

11167

Пóдрузі

Asteriya

Ти — моє сонце у похмурі дні, І без тебе всі веселощі будуть чужі. Ти — наче мій рятівник, А я — твій вірний захисник. Не кидай мене у часи сумні, Бо без тебе я буду на дні. Прошу́, ніколи не залишай мене одну, Адже без тебе я точно потону. Хто я без тебе? Напевно, мене просто нема... Розкажу я тобі про все із цього "листа". Постався до цього обережно і слушно, Щоб не подумала ти, що це, може, бездушно. Адже писала я ці рядки довго, І ти не посмій не побачити цього! Ми же ж з тобою змалку завжди були разом, І дружбу нашу не зруйнуєш навіть часом. А ти пам'ятаєш, як на кухні говорили про хлопців? Ми зберігали всі секрети, наче у таємній коробці. Смієшся ти, як завжди, смішно, І не сказати про це буде грішно. Дуже подобаються мені наші розмови, Особливо, коли ти "ламаєш" свої брови. Чудово, коли твоя найкраща подруга — сестра. Адже не залишить в біді ніколи вона. А завжди буде поруч. Навіть якщо сам чорт стоїть ліворуч.

48

12

2286