044: IV

Last_samurai

пильний політ всіх безмежних орбіт вздовж землі серед зірок розсипа́вся стежками безодні. сковував лід церквовежі великі й малі. злякану паству отримав у спадок сьогодні. хвилі Дніпра розчиняли надії ущент. в дзеркалі сховані завше печальні обличчя: зморшки від ран, вилиць сваї запалі, а ще погляд зіниць, розірвавших байдужості звичай. знаєш, мій хист - обертати події у текст. слів бурштином карбувати знайомих в чужинців. тягнуть униз повз цитати знебарвлених тез постріли ватри на кожній зів'ялій жоржинці з попелу фраз. не розвієш від сумніву прах? чи не побачиш в нім зовсім химерного світла? зустріч. щораз мокрі вії, прощання теракт: київська осінь для нас ось такою розквітла.

2022-10-06 07:14:02

13

4

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (4)

Last_samurai

@Сорока насправді вже хочу перейти до міста лева та його околиць🌚

Відповісти

2022-10-06 07:22:15

1

Олег Шаула

Ваааааааавв 🤩🤩🤩

Відповісти

2022-10-06 07:23:28

2

Лео Лея

Чудово передає настрій та відчуття сьогодення.

Відповісти

2022-10-06 09:40:40

Подобається

Схожі вірші

Всі

Тени собственного сердца ...

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Глубокой ночью в тишине , Как млечные пути горели свечи Их огонек горел во тьме Скрывая тайны сердца человечьи Тенями прошлого унося яркий свет, На языке горело пламя вспоминания Из памяти оствавив только след Потухших пепла чувств одного созерцания .. И лишь полны отчаяния глаза Остались морем слёзного раскаяния .. Об том ,что не забудешь некогда Ошибки сделанных ,когда то лишь случайностью ... Прекрасных звёзд на небе уголков, Когда хотелось быть ранимым Сломать себя от бури горечи долгов, Которых прятал от своих любимых И каждый вздох ,что вдруг не смог, Раскрыть все страхи угнетения В тени ночей под всхлип с дождём Укрыв опять себя жалким замком мгновения. 🎶🎧🎶 💫Demons ~Alec Benjamin 🖤

39

9

1410

"Ми усе подолаємо разом..."

Nadine Tikhonovitch

«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»

52

3

1771