044: IV

Last_samurai

пильний політ всіх безмежних орбіт вздовж землі серед зірок розсипа́вся стежками безодні. сковував лід церквовежі великі й малі. злякану паству отримав у спадок сьогодні. хвилі Дніпра розчиняли надії ущент. в дзеркалі сховані завше печальні обличчя: зморшки від ран, вилиць сваї запалі, а ще погляд зіниць, розірвавших байдужості звичай. знаєш, мій хист - обертати події у текст. слів бурштином карбувати знайомих в чужинців. тягнуть униз повз цитати знебарвлених тез постріли ватри на кожній зів'ялій жоржинці з попелу фраз. не розвієш від сумніву прах? чи не побачиш в нім зовсім химерного світла? зустріч. щораз мокрі вії, прощання теракт: київська осінь для нас ось такою розквітла.

2022-10-06 07:14:02

13

4

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (4)

Last_samurai

@Сорока насправді вже хочу перейти до міста лева та його околиць🌚

Відповісти

2022-10-06 07:22:15

1

Олег Шаула

Ваааааааавв 🤩🤩🤩

Відповісти

2022-10-06 07:23:28

2

Лео Лея

Чудово передає настрій та відчуття сьогодення.

Відповісти

2022-10-06 09:40:40

Подобається

Схожі вірші

Всі

Unbreakable heart

B I

Behind your back people are talking Using words that cut you down to size You want to fight back It's building inside you Holding you up Taking you hostage It's worth fighting for They'll try to take your pride Try to take your soul They'll try to take all the control They'll look you in the eyes Fill you full of lies Believe me they're gonna try So when you're feeling crazy And things fall apart Listen to your head Remember who you are You're the one You're the unbreakable heart

49

1

14342

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11499