044: IV
пильний політ всіх безмежних орбіт вздовж землі серед зірок розсипа́вся стежками безодні. сковував лід церквовежі великі й малі. злякану паству отримав у спадок сьогодні. хвилі Дніпра розчиняли надії ущент. в дзеркалі сховані завше печальні обличчя: зморшки від ран, вилиць сваї запалі, а ще погляд зіниць, розірвавших байдужості звичай. знаєш, мій хист - обертати події у текст. слів бурштином карбувати знайомих в чужинців. тягнуть униз повз цитати знебарвлених тез постріли ватри на кожній зів'ялій жоржинці з попелу фраз. не розвієш від сумніву прах? чи не побачиш в нім зовсім химерного світла? зустріч. щораз мокрі вії, прощання теракт: київська осінь для нас ось такою розквітла.
2022-10-06 07:14:02
13
4
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (4)
Last_samurai
@Сорока насправді вже хочу перейти до міста лева та його околиць🌚
Відповісти
2022-10-06 07:22:15
1
Олег Шаула
Ваааааааавв 🤩🤩🤩
Відповісти
2022-10-06 07:23:28
2
Лео Лея
Чудово передає настрій та відчуття сьогодення.
Відповісти
2022-10-06 09:40:40
Подобається
Схожі вірші
Всі
Пóдрузі
Ти — моє сонце у похмурі дні, І без тебе всі веселощі будуть чужі. Ти — наче мій рятівник, А я — твій вірний захисник. Не кидай мене у часи сумні, Бо без тебе я буду на дні. Прошу́, ніколи не залишай мене одну, Адже без тебе я точно потону. Хто я без тебе? Напевно, мене просто нема... Розкажу я тобі про все із цього "листа". Постався до цього обережно і слушно, Щоб не подумала ти, що це, може, бездушно. Адже писала я ці рядки довго, І ти не посмій не побачити цього! Ми же ж з тобою змалку завжди були разом, І дружбу нашу не зруйнуєш навіть часом. А ти пам'ятаєш, як на кухні говорили про хлопців? Ми зберігали всі секрети, наче у таємній коробці. Смієшся ти, як завжди, смішно, І не сказати про це буде грішно. Дуже подобаються мені наші розмови, Особливо, коли ти "ламаєш" свої брови. Чудово, коли твоя найкраща подруга — сестра. Адже не залишить в біді ніколи вона. А завжди буде поруч. Навіть якщо сам чорт стоїть ліворуч.
48
12
2383
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11305