since 2014
ти приходиш і кажеш: "забудь мене,
образ штучний в уяві колись мине.
ні обіймів, ні запалу перспектив.
я пішов, то покинь мене врешті ти.
бо урвався терпець, і майнув на схід,
щоб утримати волю. та мимохідь
зрозуміти: для щастя нема прем'єр.
то ж пробач мені й згодом прийми як є:
посміхайся, танцюй, зігрівай, люби,
віддавайся завзято життю, аби
кожним кроком наблизитись до небес.
був з тобою безмежним. наразі - без.
помагай, розумій, волонтер. звикай,
що у будь-якім розпачі є свій кайф.
йди від того, на що я тебе прирік.
бо
не дихаю,
знаєш,
дев'ятий рік.
бо не мав жодних слів, що могли либонь
змалювати й на крихту мою любов..."
знов війна розгорнула свій фронт мов плащ,
ти приходиш щоночі: "забудь, не плач."
я все чую, насправді. хоч вовком вий.
як
забудеш
того, хто в мені
живий?
2022-10-02 08:43:32
8
1