since 2014
Last_samurai
ти приходиш і кажеш: "забудь мене, образ штучний в уяві колись мине. ні обіймів, ні запалу перспектив. я пішов, то покинь мене врешті ти. бо урвався терпець, і майнув на схід, щоб утримати волю. та мимохідь зрозуміти: для щастя нема прем'єр. то ж пробач мені й згодом прийми як є: посміхайся, танцюй, зігрівай, люби, віддавайся завзято життю, аби кожним кроком наблизитись до небес. був з тобою безмежним. наразі - без. помагай, розумій, волонтер. звикай, що у будь-якім розпачі є свій кайф. йди від того, на що я тебе прирік. бо не дихаю, знаєш, дев'ятий рік. бо не мав жодних слів, що могли либонь змалювати й на крихту мою любов..." знов війна розгорнула свій фронт мов плащ, ти приходиш щоночі: "забудь, не плач." я все чую, насправді. хоч вовком вий. як забудеш того, хто в мені живий?
2022-10-02 08:43:32
8
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Лео Лея
Єднання душ не розірвати. Сильний чудовий вірш 👍
Відповісти
2022-10-02 08:47:24
1
Інші вірші поета
Не кажи (ні)/кс3 Моїй повії/кс3 догоридригом/верлібрбл Оптимістичний/кс3
Інші поети
hailey_mantione
@hailey_mantione
Схожі вірші
Всі
Не скажу "люблю"
Asteriya
Знаєш, складно Тебе любити й не сказати. Тебе кохати і збрехати, Що зовсім іншого люблю, І що до тебе не прийду. Знаєш, той "інший" мене теплом своїм зігріє. Зачарує і поцілує, А ти сиди там далі сам, І йди назустріч виючим вітрам. Тобі вже більше не скажу своє я болісне "люблю"... А просто відпущу і почуття у собі похороню.
74
13
5579
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11416