since 2014

Last_samurai

ти приходиш і кажеш: "забудь мене, образ штучний в уяві колись мине. ні обіймів, ні запалу перспектив. я пішов, то покинь мене врешті ти. бо урвався терпець, і майнув на схід, щоб утримати волю. та мимохідь зрозуміти: для щастя нема прем'єр. то ж пробач мені й згодом прийми як є: посміхайся, танцюй, зігрівай, люби, віддавайся завзято життю, аби кожним кроком наблизитись до небес. був з тобою безмежним. наразі - без. помагай, розумій, волонтер. звикай, що у будь-якім розпачі є свій кайф. йди від того, на що я тебе прирік. бо не дихаю, знаєш, дев'ятий рік. бо не мав жодних слів, що могли либонь змалювати й на крихту мою любов..." знов війна розгорнула свій фронт мов плащ, ти приходиш щоночі: "забудь, не плач." я все чую, насправді. хоч вовком вий. як забудеш того, хто в мені живий?

2022-10-02 08:43:32

8

1

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (1)

Лео Лея

Єднання душ не розірвати. Сильний чудовий вірш 👍

Відповісти

2022-10-02 08:47:24

1

Схожі вірші

Всі

Разве сложно сказать...

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...

53

16

3941

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12170