За пару хвилин Ханна збагнула, що відбувається і зразу ж відштовхнула хлопця, вона розуміла, що вчинила не дуже правильно, але що ще їй було робити в такій ситуації. Вона не знала, що від нього можна очікувати, адже в аеропорту він був таким холодним, таким недоступним, а тут вона була в його обіймах як розуміти ситуацію, яка сталась, як до цього відноситись і що робити. Ханна подякувала і пішла, бо не хотіла більше знаходитись біля нього. Вона встигла відійти пару метрів, як тут він крикнув:
- Ми вже двічі зустрілись, хіба це не доля? Може пора вже представитись один одному. Я Калеб.
Дівчина зупинилась і обернулася до нього , але не пішла на зустріч.
- Двічі - це не доля, а от тричі - доля. Тому як ми зустрінемось ще раз, я назву тобі своє ім'я.
Ханна розвернулась і пішла, на її губах з' явилась ледь помітна посмішка.
Калеб в цей момент теж посміхнувся, адже це було вперше, коли дівчина так його відшила. Але він розумів, що вона теж бажає тої третьої зустрічі, але її не можна підстроїти, тому все, що їм залишалось це покластися на долю і просто чекати, коли вона ще принесе їм якогось приколу.

Проходили дні, нашим героям прийшов час повертатись в Сіетл. Вони не зустрілись, а значить їм не суджено бути разом, значить це кінець... Ось так думали двоє закоханих, які так прагнули доленосної зустрічі, яка, на жаль,  так і не відбулась.
Ханна розуміла, що їй не суджено бути разом з таким, як Калеб, адже в них зовсім різні погляди на життя і взагалі. Вона не знає, що її чекає далі, адже тік переїхала в нове місто і йде в нову школу( як ви розумієте, то Калрб бачить життя, де він не глухий, але доля все одно зводить його разом з Ханною, незважаючи на час, місце і обставини, вони мусили зустрітись)

Аеропорт. Паспортний контроль, ніхто вже й подумати не міг, що зустріч пройде саме тут. Але доля вирішила інакше.
Ханна з друзями запізнювались на реєстрацію і вони дуже бігли, бігли так, що чуть не губили свої речі. І звичайно, як Ханна могла ні в кого не влетіти . Вона збиває з ніг хлопця і разом з ним падає на землю....

Дівчина піднімає очі і перше, що вона бачить це посмішку хлопця.
- Я й подумати не міг, що трєтя зустріч буде схожою на першу. - посміхнувся хлопець, - тепер ти скажеш мені своє ім'я.
- Ханна., - промовила дівчина і поцілувала хлопця.
Найсмішнішим було то, що вони навіть не піднялись з землі і забули про те, що хтось, кудись поспішав, та й взагалі для них час зупинився і зникли всі довкола, вони бачили тік себе.
Звичайно, що це звучить для когось дико, але це любов, вони закохались один в одного з першого погляду і змогли знову зустрітись, щоб відкрити свої почуття. Після цього вони вже не розставались...


В цей момент, на безжиттєвому обличчі Калеба з'явилась усмішка, ніхто не розумів, що ж відбувається в його голові, але лікарі і батьки знали одне, його стан покращується, а це означає, що скоро він вийде з коми...

Всім було все одно на результат операції по поверненню слуху, для батьків було головне те, щоб їхній син вернувся до тями...