Глава 23. Переліт, переживання, пошуки...
Все сталось дуже спонтанно, ніхто навіть не очікував, що так все обернеться.
Телефонна розмова.
Квитки.
Шалена швидкість.
Літак.
Очікування.
Найгірше, що може бути в цій ситуації так це очікування, адже ти не знаєш, що буде далі, як він жив весь цей час, що робив, чим цікавився. Звісно часу пройшло не надто багато, але все одно пройшов, могло багато чого змінитися, та й взагалі. Він міг стати зовсім іншим.
Коли Ханна говорила з батьками Калеба по телефону, вона відчувала в їх голосі якийсь трепіт, що дуже збудуражило дівчину, і вона не хотіла запитувати нічого, з чим це може бути пов'язано. Друзів мали забрати і посилити в готелі, батьки все організували, але коли тема заходила про Калеба, то вони по - всякому намагались уникнути її і взагалі...
Час польоту.
Друзі сиділи разом, але Ханна відчувала себе лишньою, адже знала, що між Марком і Авророю зароджуються почуття, хоча вони самі цього ще не усвідомлюють. Ханна сіла біля вікна.
В її голові було багато думок, які вона не могла пояснити і взагалі викинути зі своєї голови. Їй робило боляче одна думка, що з Калебом щось сталось, і їй не говорять що саме. Що ще більше наганяє страху.
Ханна знала, що мала бути операція, знала, що вона собою може принести, але вірила, що все обійшлося і він, якщо і не чує, то з ним все добре. Все, що їй було потрібно так це побачити Калеба і його очі і посмішку, по яким вона б визначила, що з ним сталось.
Переліт був довгим, ясна річ, що друзі заснули, ті в обнімку, а Ханна впершись у вікно. Її сни були неспокійними, вона весь час прокидалась і весь час в холодному поті, вона не знала, що відбувається. І після цього довго ще приходила до себе, усвідомлюючи, де вона і куди прямує, вона боялась, що сни реальність і навпаки, адже в її снах Калеба вже не було в живих, він не пережив операцію, що понесло по собі багато болю і страждань рідних, усі речі, чи хоч щось, що хоч якось їх пов'язувало, Ханна тримала біля себе.
Їй снились жахи, вона не знала, як це припинити. Але вона хотіла його побачити, обійняти, доторкнутися, усе, щоб зрозуміти, що він поруч і живий...
Насправді, за весь період польоту вона намагалась знайти багато пояснень, чому саме так сталось, чому він так вчинив, чому нічого не сказав, чому промовчав, чому кинув, чому сказав, що більше не любить, і чому просто зник.
Так багато чому, на які нема відповіді, просто... Життя надто коротке, щоб ним так нехтувати і завдавати шкоду іншим.
Телефонна розмова.
Квитки.
Шалена швидкість.
Літак.
Очікування.
Найгірше, що може бути в цій ситуації так це очікування, адже ти не знаєш, що буде далі, як він жив весь цей час, що робив, чим цікавився. Звісно часу пройшло не надто багато, але все одно пройшов, могло багато чого змінитися, та й взагалі. Він міг стати зовсім іншим.
Коли Ханна говорила з батьками Калеба по телефону, вона відчувала в їх голосі якийсь трепіт, що дуже збудуражило дівчину, і вона не хотіла запитувати нічого, з чим це може бути пов'язано. Друзів мали забрати і посилити в готелі, батьки все організували, але коли тема заходила про Калеба, то вони по - всякому намагались уникнути її і взагалі...
Час польоту.
Друзі сиділи разом, але Ханна відчувала себе лишньою, адже знала, що між Марком і Авророю зароджуються почуття, хоча вони самі цього ще не усвідомлюють. Ханна сіла біля вікна.
В її голові було багато думок, які вона не могла пояснити і взагалі викинути зі своєї голови. Їй робило боляче одна думка, що з Калебом щось сталось, і їй не говорять що саме. Що ще більше наганяє страху.
Ханна знала, що мала бути операція, знала, що вона собою може принести, але вірила, що все обійшлося і він, якщо і не чує, то з ним все добре. Все, що їй було потрібно так це побачити Калеба і його очі і посмішку, по яким вона б визначила, що з ним сталось.
Переліт був довгим, ясна річ, що друзі заснули, ті в обнімку, а Ханна впершись у вікно. Її сни були неспокійними, вона весь час прокидалась і весь час в холодному поті, вона не знала, що відбувається. І після цього довго ще приходила до себе, усвідомлюючи, де вона і куди прямує, вона боялась, що сни реальність і навпаки, адже в її снах Калеба вже не було в живих, він не пережив операцію, що понесло по собі багато болю і страждань рідних, усі речі, чи хоч щось, що хоч якось їх пов'язувало, Ханна тримала біля себе.
Їй снились жахи, вона не знала, як це припинити. Але вона хотіла його побачити, обійняти, доторкнутися, усе, щоб зрозуміти, що він поруч і живий...
Насправді, за весь період польоту вона намагалась знайти багато пояснень, чому саме так сталось, чому він так вчинив, чому нічого не сказав, чому промовчав, чому кинув, чому сказав, що більше не любить, і чому просто зник.
Так багато чому, на які нема відповіді, просто... Життя надто коротке, щоб ним так нехтувати і завдавати шкоду іншим.
Коментарі