Вечори. Ханна і Калеб здружились тож майже кожного дня впродовж декількох ходили вечорами гуляти. Вони розуміли, що між ними існує не просто дружба і кожному з них хочеться чогось більшого, але чи це можливо...

Калеб кожного разу думав, говорити їй чи не говорити про свій секрет. Що робити, якщо її це надто сильно вразити і вона не захоче з ним мати нічого спільного? А що як навпаки? Він не знав.
Але прийшов той час, коли йому пора признатись, адже за день він повертається додому.

Приїхавши під будинок подруги, Калеба попросив її вийти і не ставити жодних запитань. Дівчина вийшла, він тицьнув в неї шолом і показав на байк, вона не вперше на нього сідає, але вперше не розуміє, що відбувається.
Ханна послухалась і сіла. Вони поїхали.
- Куди ми їдемо? Що сталось? Може ти поясниш, бо я не до кінця розумію, що відбувається, - запитала дівчина, але відповіді так і не отримала. Повторила це запитання ще пару раз, але результат був такий же. І тут вона зрозуміла, що щось не так, не так все просто, як здасться на перший погляд.

Нарешті байк зупинився, вони опинились на побережжі, яке було освітлена ліхтарями.
Ханна вирішила не згадувати про те, що вона щось питалась, а просто вислухати Калеба.

- Вибач, що привіз сюди без всяких попереджень. І прошу вислухати мене зараз не перебиваючи, це дуже важливо, - почав хлопець.
- Добре.
- Отже, я глухий, але не з народження, - говорив хлопець, дивлячись на реакцію знайомої. - Це сталось після того, як мене збила машина приблизно 1,5 місяця назад, мене ледве зібрали, але чому пошкодився слух, причини так і не знайшли. Я не міг з цим  змиритися, пішов зі школи, перейшов на домашню освіту. Мене всі покинули через це, окрім Марка, ти його знаєш. Я приїхав сюди, щоб про це забути. Перші наші дні тут я просто байдикував, потім вмовив Марка, щоб по ньому вчитись читати по губам, буквально за тиждень в мене це виходило, тоді ми і пішли на вечірку, де познайомився з тобою. Я не хотів говорити, бо не знав, якою буде твоя реакція, але все ж таки я зробив це. Якщо ти більше не захочеш зі мною спілкуватись я зрозумію, але прошу скажи це зараз і не жалій мене, я не хочу, щоб хтось був поруч тільки через жалість, - закінчив Калеб.
- Так ось, чому ти не відповідав, коли тебе на байку запитувала, а я вже подумала, що ти обідився на щось,- скрикнула Ханна.
- І все, це все, що ти можеш сказати.?
- Я не боюсь того, що ти глухий. По - перше, це означає, що в мене появилась можливість вивчити мову жестів, а я про це давно мрію. По- друге, ти мені подобаєшся, а значить ми пройдемо через це усі разом ти один не будеш. А по - третє, я хочу бути поруч, тому дивись, щоб ти від мене не тікав, ми як не як з одного міста, - посміхнулась Ханна.

Слухаючи усе це, в Калеба потекли сльози. Він підійшов і обняв Ханну.
- Чого ти плачеш?
- Просто.... Дякую. Дякую тобі за те, що ти появилась в моєму житті...




Далі буде...