Сонет 39

Микола Мотрюк

Ізранена ридма ридає Україна, А чортів син ще хоче Неньку додушить, Бо, бачте, депутатська жаба вже заїла, Мовляв, Їй ще недовго залишилось жить... На Березі Лазурнім ждуть готелі, вілла, В швейцарськім банку хаймарс з золота блищить... Не смійте пхати носа до чужого діла, — Раніше віку можете в сирій спочить. Кричить: "Я син Вкраїни!", а душа Каїна, Будуй хоч лаври, та гріхів не замолить... Своє не гріє — в жилах кров тече зміїна, І хижу суть руном овечим не прикрить... Той син, — у кого серце полум'ям горить, І той вогонь ніщо не в силі загасить...

2024-03-17 12:35:16

11

4

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (4)

Микола Мотрюк

@Лео Лея На жаль...

Відповісти

2024-03-17 16:13:35

1

Генрі крадієць сенсу

Метафори вогонь. У вас лише вчитися і переймати

Відповісти

2024-04-15 09:33:28

1

Микола Мотрюк

@Генрі крадієць сенсу Дякую...

Відповісти

2024-04-15 09:40:33

1

Схожі вірші

Всі

Пóдрузі

Asteriya

Ти — моє сонце у похмурі дні, І без тебе всі веселощі будуть чужі. Ти — наче мій рятівник, А я — твій вірний захисник. Не кидай мене у часи сумні, Бо без тебе я буду на дні. Прошу́, ніколи не залишай мене одну, Адже без тебе я точно потону. Хто я без тебе? Напевно, мене просто нема... Розкажу я тобі про все із цього "листа". Постався до цього обережно і слушно, Щоб не подумала ти, що це, може, бездушно. Адже писала я ці рядки довго, І ти не посмій не побачити цього! Ми же ж з тобою змалку завжди були разом, І дружбу нашу не зруйнуєш навіть часом. А ти пам'ятаєш, як на кухні говорили про хлопців? Ми зберігали всі секрети, наче у таємній коробці. Смієшся ти, як завжди, смішно, І не сказати про це буде грішно. Дуже подобаються мені наші розмови, Особливо, коли ти "ламаєш" свої брови. Чудово, коли твоя найкраща подруга — сестра. Адже не залишить в біді ніколи вона. А завжди буде поруч. Навіть якщо сам чорт стоїть ліворуч.

48

12

3626

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12843