Тріолет 12
Микола Мотрюк
Від тебе ліків не існує, Я безнадійний пацієнт... Ніщо мене не порятує: Від тебе ліків не існує... Розбите серце колапсує... Від'ємний коефіцієнт... Від тебе ліків не існує: Я безнадійний пацієнт... Смертельний вірус хазяйнує, В морг забезпечений клієнт... Любовна болість прогресує, Смертельний вірус хазяйнує... Змарніле тіло агонує, Добіг кінця експеримент... Від тебе ліків не існує, Я... безнадійний пацієнт...
2022-12-16 21:16:25
17
5
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (5)
просто веселка
Файно і сумно водночас, захоплююся вашою творчістю ✨👏✨
Відповісти
2022-12-16 22:42:36
1
Микола Мотрюк
@просто веселка Дякую...
Відповісти
2022-12-17 05:31:07
1
Лео Лея
Можливо, знайдеться вакцина... Гарні вірші пишете, пане поете 👍 Щоразу, коли читаю Ваші тріолети, ніби дивлюся новий епізод життя.
Відповісти
2022-12-18 21:02:49
1
Інші вірші поета
Сонет 16 Тріолет 44 Тріолет 24 Тріолет 5
Інші поети
Jason Fairhurst Wall
@forever_is_always_now
Схожі вірші
Всі
Не скажу "люблю"
Asteriya
Знаєш, складно Тебе любити й не сказати. Тебе кохати і збрехати, Що зовсім іншого люблю, І що до тебе не прийду. Знаєш, той "інший" мене теплом своїм зігріє. Зачарує і поцілує, А ти сиди там далі сам, І йди назустріч виючим вітрам. Тобі вже більше не скажу своє я болісне "люблю"... А просто відпущу і почуття у собі похороню.
74
14
5845
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11669