Напівсон

Есмеральда Еверфрі

Хочеться спати та бігти від сну, Впасти у крик і піднятися в тишу. Забути все, лиш знати, що живу, І після себе бодай щось залишу. Між чорним і білим страх віднайти, Щоб знати: йому вже нема вороття. Від долі втікати й до неї прийти, Прискорити час та спиняти життя. Оплакати світ чи забути його, Раптово зустріти себе-навпаки. Поглянути в очі вагання твого, Дізнатися, що повідáють круки. Писати до пізньої ночі вірші, До хрипу співати красивих пісень. І, може, із Вітром ми геть не чужі - Блукаємо в ритмах дощу цілий день... Вже списані стіни всі срібним пером, І тишу приспав мій затятий друг Час. Напевно, навколо давно напівсон, А древня дорога чекає на нас.

2020-04-01 06:31:57

6

1

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (1)

Есмеральда Еверфрі

@Пепельная спасибо). ДРЕВНІЙ, я, є. 1. рідко. Те саме, що стародавній. 2. розм. Який дожив до глибокої старості, дуже старий (про людей, тварин). ( з https://slovnyk.ua/index.php?swrd=%D0%B4%D1%80%D0%B5%D0%B2%D0%BD%D1%96%D0%B9). Можливо просто в обох мовах воно використовується?)

Відповісти

2020-04-01 08:45:40

Подобається

Схожі вірші

Всі

Нарисую солнышко :)

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Нарисую тебе яркое солнышко Оно будет светить когда грустно Освещая тёмные комнаты , Одиночества твоего уголка звука... Даже если окажется за окном дождик, Ты не будешь один словно сломлен, Оно будет светить лишь напротив Теплотою уюта мнимой заботы Может это какая то мелачь Или просто светлый рисунок , Но он все ж нарисованный мною Для тебя от приятного чувства ... И лучами жёлтых карандаша линий , Коснусь твоего уголка глазок , Чтобы перестал хмурится криво От нахлынувших эмоцией красок Как подарок пусть станет взаимным , Без излишних слов предисловий Моих крепких объятий визита Нежноты оттенков жёлтого тонна ...

41

1

1251

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

70

4

10920