Осінній етюд
Есмеральда Еверфрі
Холодні краплі змиють літню втому Хоча б на мить, на фантастичну мить. А мій незвичний затишок у тому, Що зовсім поруч грому клич бринить. Сталеві хмари зроблять небо ближче: Здається, що от-от його діткнусь. Грімнúця* ген над горизонтом блище, Шукаючи для себе ціль якусь. Студений вітер закружляє в танці, Принісши запах осені й дощу. І не важливо, ввечері чи вранці, Із ним слова у ритмі відпущу. Всі думи стиха плинуть рок-мінором, Волосся вже заплуталося вщент, По вулицях бреду, як мокрий ворон, Зовсім забувши поспіх в цей момент... Мій чорний плащ вже майже що підсохнув, В коминку жар черленню пломенить. З горняти чаю лине дух медовий, А світ увесь - крім мене - звісно ж спить. Гримнúця - те ж саме, що блискавка.
2020-09-16 06:35:28
7
0
Інші вірші поета
Крила Вони живі, хай тільки під пером Замріяний погляд Клубок протирічч
Інші поети
Схожі вірші
Всі
Печаль прячется в словах
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...
50
12
3510
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
5
11169