Мова
Міріам Міест
Розфарбуй небо холодним цвітом, Звільни птицю із темниці, Дай їй битися у груди Так, щоб ребра заломились. Не кажи їй: злодій-злодій! Дай натомість з уст злетіти, Співом тим, що у клітках Мусила мовчати строго.
2023-05-27 13:36:18
12
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Н Ф
Дуже сподобався рядок "звільни птицю із темниці". Він саме на часі)
Відповісти
2023-09-03 20:01:54
1
Міріам Міест
@Н Ф так, болить душа на цю тему і не можливо просто спостерігати, а творчість створена, щоб говорити.
Відповісти
2023-09-06 07:22:01
1
Н Ф
@Міріам Міест Так, творчість створена для того, щоб поділитись своїм баченням світу з іншими)
Відповісти
2023-09-06 17:33:51
1
Інші вірші поета
Контраст буття Романтизуй-ідеалізуй. М Істинна весни
Інші поети
Olena Кim
@kime_len
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
70
4
10884
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
82
2
3280