العَودة للدِيار
إلي الوطن و ساحات الحرب ، إلي شَالكِ الطويل الأزرق و عطر زهور البنفسج بنافذة غرفتك. أظن أنه مِن غير المُنصف أنكِ بشر ، كان من الأولي لو أنكِ تَهويدة لنصرٍ ما أو بما لحنٌ شَجِن و إني أظن أنكِ خرجتي تواً من تَرنيمة. من أجلكِ أخُوض تلكَ الحَرب ولا تَحسبيني أشرك الإيمان بالوطن ، و بذكر الوطن ألا تظنين أنه من المُهين أن يعتبره البعض الأرض و التراب الذي يعتليها؟ أظنه أكثر من مُجرد المكان ، أنه حِين يشعر بالمرء بالفخر ،حين يغلق عيناه آمن و بالطبع حين يَشعر الإنتماء و السكينة ، أنه قَطعناً بين أضلعك. مَغلوبٌ على أمري في حُب ملامح وَجهك و عيناك الرقيقة الهَشة ، كم سماء مرت فوقها مُنذ عناقنا الأخير أسفل شجرة التفاح التي تقدسينها؟ ألا تزال خصلاتك الشقراء متمردة أم أنها مقيدة كالمرة الأخيرة؟ أظنكِ لاتزالين تُفضلين ثَوب الحرير الأبيض ذاتة. لا أعلم مَتي تنتهي الحرب ربما مَع الربيع و ربما لن تَنتهي مع البؤس، إليكِ الحب و كل القصائد و تهليلات النصر ، إليك الجزء المحذوف من النص.
2020-07-26 12:30:06
18
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Marwa Elbadry
إليگ الجزء المحذوف من النص 🖤✨
Відповісти
2020-07-26 13:53:36
Подобається
Схожі вірші
Всі
Приходи (RU-UA)
Черничные пироги, молоко с мёдом. Приходи. Почитаю тебе стихи и раны замажу йодом. Буду исцелять поэтапно все твои трещинки и порезы, даже в твоё заледеневшее сердце, поверь мне, — смело полезу. Повір! Залізу без страху. Без жалю, не боячись. Бо наше розпалене вогнище змушує бути хоч чимось. І тільки не хвилюйся — ми не розчинимось. Ні одне у одному, ні у часі. Мы снова столкнёмся, неспособные противостоять этой связи. Истощенные, но в друг друге, нашедшие дом. Якщо не перше життя, то і не перший том. Не перший різновид мов у моїх віршах. Не найдёшь меня в жизни? Отыщешь во снах. За той дверью, где я нам в пирог добавляю чернику. Приходи. Мне одной без тебя здесь ужасно дико.
42
3
1150
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11351